Через два тижні‚ 16 червня‚ в Женеві‚ Швайцарія‚ відбудеться зустріч Президента США Джозефа Байдена з Президентом Росії Володимиром Путіном. Подія‚ певна річ‚ важлива‚ попри те‚ що вона не буде у ті дні ні єдиною‚ ні центральною:
американський керівник прибуде до Европи з метою участи в саміті НАТО. Все ж американсько-російські взаємини належать‚ з відомих причин‚ до постійно обговорюваних тем міжнародного життя. Нині особливої цікавости до цих взаємин додає намагання політиків і політичних експертів відгадати‚ як поведе себе щодо Москви нова адміністрація Білого Дому.
В якійсь мірі це з’ясовує недавня (20 травня) двогодинна зустріч у Рейк’явіку‚ Ісляндія‚ Державного секретаря США Ентоні Блінкена з очільником російської дипломатії Сергієм Лавровим. Е. Блінкен тоді сказав‚ що Америка розраховує „на стабільні і передбачувані стосунки“ з Росією‚ але водночас підкреслив‚ що „Вашінґтон завжди буде готовий відповісти‚ якщо Москва діятиме аґресивно щодо США чи їхніх союзників“.
З підсумкової заяви Держдепартаменту відомо‚ що окремо йшлося і про американську стурбованість концентрацією російських військ біля кордонів України‚ і про принципове невизнання російської анексії українського Криму‚ і про рішучість американської сторони в політично-дипломатичному обстоюванні територіяльної цілісности України.
Тим часом ні в повідомленні російського Міністерства закордонних справ‚ ні в заяві міністра С. Лаврова не було найменшої згадки про те‚ що в Рейк’явіку говорилося про Україну. Москва вперто робить вигляд‚ що до українських справ вона ніяк не причетна‚ і що війна на Донбасі – то внутрішня проблема України.
Натомість С. Лавров‚ як він це уміє‚ в розмові з журналістами зобразив Росію супервпливовою державою‚ без якої не може бути вирішене жодне складне міжнародне питання‚ і саме цим пояснив‚ що його розмова з Дерсекретарем Е. Блінкеном була „конструктивною“.
Коментатори пов’язують цей „конструктивізм“ з несподіваним рішенням адміністрації Президента Дж. Байдена обмежити санкції‚ попередньою ціллю яких було стримати добудову російського газогону „Північний потік-2“ до Німеччини.
Таким чином‚ виникає очевидна непослідовність з боку США‚ які весь час‚ і за Д. Трампа‚ і за Дж. Байдена‚ цілком справедливо наголошують на тому‚ що „Північний потік-2“‚ у випадку його добудування‚ спричинить великі загрози не лише для України і Польщі‚ але для всієї Европи.
Вповні є ймовірним‚ що це питання матиме місце в порядку денному зустрічі в Женеві. Україна розраховує саме на це. Але‚ знов таки‚ Кремль у своїх останніх заявах намагається впевнити‚ нібито Росія має у світі такий самий вплив‚ як і Америка‚ тому президенти говоритимуть „про дальший розвиток російсько-американських взаємин‚ проблеми стратегічної стабільности і взаємодію у боротьбі з коронавірусом“.
Насправді Путін тому й згодився їхати до Женеви‚ що це для нього рідкісна нагода знову накинути Америці і світові думку з хворої імперської голови‚ що колишні радянські республіки мусять залишатися в орбіті російських інтересів і російського впливу. Зокрема й особливо – Україна. Чи у відповідь почує він недвозначне „Ні!“?
Як бачить женевську зустріч американська сторона‚ певне уявлення дає заява пресової секретарки Білого Дому Дженніфер Псакі: „Це життєво важлива складова захисту американських інтересів, можливість порушити питання, що турбують нас і, знову ж таки, можливість рухатися в сторону більш стабільних і передбачуваних взаємин з урядом Росії. Ми не зустрічаємося з людьми тільки тоді, коли ми з ними згодні. Важливо спікуватися з керівниками країн, коли у нас є низка розбіжностей, як це відбувається з російськими керівниками“.
Швидше за все‚ візита Дж. Байдена до Европи виявиться набагато цікавішою і важливішою‚ ніж американсько-російська зустріч‚ адже від політичного світогляду Америки і її практичної політики‚ її погляду на майбутнє людства завжди багато залежало і залежить нині.