Події в Білорусі видалися світові значнішими, ніж два місяці масових протестів на Далекому Сході Росії проти кремлівської верхівки на чолі з Володимиром Путіном. 9 липня в Хабаровську затримали губернатора краю Сергія Фурґала, який очолював реґіон з осені 2018 року. Його звинуватили в організації вбивств і замахів на підприємців у 2004-2005 роках, після чого відправили до Москви і заарештували. Чиновник це заперечує.
З 11 липня в Хабаровську та інших містах краю, всього Далекого Сходу тривають акції протесту на підтримку С. Фурґала. Але насправді справа не в арешті губернатора. Не С. Фурґал важливий, важлива власна гідність людей, які в Хабаровську самі обирали свого провідника, самі хочуть його змінювати, судити. Самі, а не ті, хто сидить у Москві, в Адміністрації президента.
Як і білоруси в „колгоспі ім. Лукашенка”, мешканці Далекого Сходу дозріли до виявлення власної волі, до самоуправління.
Це дуже стривожило Москву. Один неправильний рух Москви – і влада В. Путіна в Хабаровському краї впаде. Вибори в крайову думу народ проведе сам, без президента. Закон про вибори напишуть самі. А за Хабаровським краєм завтра може піти вся Росія. Кремль не став вживати в Хабаровську силових заходів, почав вичікувати, чи не затихне хвиля протестів. До Хабаровська прибув повноважний представник президента на Далекому Сході Юрій Трутнєв, який почав проводити інструктаж силовиків, звинувачувати в провокаційних діях місцеву владу.
В. Путін знав, що у 2018 році на губернаторських виборах С. Фурґал переміг путінського улюбленця, чинного губернатора В’ячеслава Шпорта: 70 відс. проти 28 відс. у другій турі. У 2019 на виборах в місцеву крайову думу від правлячої партії „Єдина Росія” пройшли тільки два депутати. На голосуванні за путінську правку Конституції край показав один з найгірших в країні результатів: явка – 44 відс., „за” – 63 відс. (офіційні показники в цілому по Росії: явка – 68 відс., „за” – 78 відс.). Небезпека для Кремля зростала.
Тимчасом Москва посилила репресії в інших реґіонах: засудили історика Ігоря Дмитрієва, який відкрив розстрільне урочище Сандармох, отруїли Олексія Навального. Красномовною стала заборона в Омську „Сибірського центру української культури „Сірий Клин”. Без сумніву, в Кремлі пригадали історію „Зеленого Клина” і злякалися, щоб з місцевого українства не почався російський Майдан. Світовий Конґрес Українців визнаний небажаною організацією в Росії.
Колись українські переселенці становили на Далекому Сході такий великий відсоток населення, що при розпаді імперії в 1917-1921 роках мали своє військо, проводили Всеукраїнські з’їзди Далекого Сходу і намагалися встановити контакти з Українською Народною Республікою. За даними перепису 1926 в Зеленому Клині мешкало 303 тис. українців, або 24.5 відс. усього далекосхідного населення. Постали також „Жовтий Клин” на Поволжі, „Малиновий Клин” на Кубані та „Сірий Клин” (південь Західного Сибіру і Північного Казахстану). Історія лякає Москву.
Насправді нічого несподіваного в масових протестах, які почалися в Хабаровську 11 липня, не було. Хіба що масовість вразила: 50 тис. протестувальників для крайового центру з населенням в 600 тис. чоловік – це дуже багато. Влада виявилися не готовою до такої чисельности. Але події засвідчили, що влада в авторитарній країні має сумнівну леґітимність, не має права масово сваритися з різними реґіонами, національними групами. Цього не розуміють в Кремлі.
Зростає несприйняття нинішнього режиму і перемога 1 липня на брехливому голосуванні виявилася останньою краплею ненависти. Протест населення Хабаровського краю – перший сплеск цієї ненависти. Білорусь показала, що народ вже не терпить насильства. Якщо кремлівська влада зважиться на кровопролиття, з нею покінчить пробуджений народ.