Шановна редакціє газети „Свобода“!
У Вашій газеті 3 вересня 2021 року було опубліковано статтю заслужених юристів України Миколи Герасименка та Віктора Скавроніка „Історичні та правові аспекти визнання Голодомору геноцидом українців“, у якій, попри назву, основна увага концентрувалася на проблемі демографічних втрат від Голодомору. Відповідь по суті із поясненням неспроможности основних закидів вже пролунала в опублікованій 1 жовтня на шпальтах Вашого видання статті „Дослідження Голодомору – це не змагання, хто нарахує більше втрат“, авторами якої є ті науковці-демографи, в бік яких було найбільше критичних зауваг (Наталія Левчук, Олег Воловина, Олександр Гладун, Омелян Рудницький, Павло Шевчук). Однак вони не згадали ті твердження М. Герасименка та В. Скавроніка, де у неґативному контексті згадувалося і моє ім’я. Тому вважаю, що теж маю право на відповідь.
Отже, у своїй статті заслужені юристи України написали: „Нещодавно старший науковий співробітник Інституту історії НАН України Генадій Єфіменко звинуватив професора Володимира Сергійчука, одного з провідних дослідників голодоморів (саме так – „голодоморів“ у множині – авт.) в Україні, який навів чимало арґументів проти запропонованої демографами цифри жертв Голодомору, в „містифікаціях“, кілька разів при цьому повторивши, що мешканців України у 1930-их рр. уже „порахували ті, кому це належить робити за фахом, тобто українські демографи“.
Частина написаного відповідає дійсності. Так, справді, в опублікованій 26 березня 2021 року на шпальтах historians.in.ua статті „Про особливості „історико-статистичного“ методу від Володимира Сергійчука“ (стаття є тут: https://www.academia.edu/45648711/) мною ретельно проаналізовано два абзаци з березневого тексту цього науковця в „Україні молодій“ під назвою „Кремлівська статистика: чому деякі українські науковці занижують кількість жертв Голодомору“. З опертям на першоджерела і, зокрема, наведенням сканів з основних документів, було зроблено обґрунтований висновок про те, що підрахунки В.Сергійчука хибні насамперед через неправдивість цифр, на яких він їх базує. Йшлося про результати перепису 1937 року і кількість населення станом на 1 січня 1932 року. Термін „містифікації“ у моєму тексті не вживався, тобто це вже вигадка заслужених юристів, а словосполучення „порахували ті, кому це належить робити за фахом, тобто українські демографи“ вжито один раз (а не кілька, як про те твердять М. Герасименко та В. Скавронік), і стосувалося воно результатів переписів 1926, 1937 і 1939 року. Можу це повторити й тут: демографи верифікували дані усіх трьох переписів і, зокрема, встановили, що за переписом 1939 року населення УСРР насправді становило на 803,6 тис. осіб менше, ніж то було в офіційних виданнях.
Втім, все назване мною вище – то дрібниці, які лише засвідчують у кращому випадку неуважність двох заслужених юристів навіть при читанні невеликого тексту, а, отже, потребу ретельної перевірки кожного вжитого ними арґументу. Звернуся до того їхнього твердження, в якому, власне, і було у неґативному контексті згадане моє прізвище:
„Однак Г. Єфіменко фальсифікує історичні факти та першоджерела. Так, начальник УНГО УСРР Олександр Асаткін у 1937 р. зробив аналізу та демографічні розрахунки дефіциту населення УСРР (відома демографічна „формула Асаткіна“ обрахування дефіциту населення) та встановив, що дефіцит населення УСРР становить 7 млн 100 тис. осіб“.
Оскільки у моїй публікації на підтвердження основних її положень наводилися першоджерела і навіть скани документів, то у випадку із голослівним „фальсифікує історичні факти“ маю вагомі підстави говорити про наклеп з боку М. Герасименка та В. Скавроніка. Однак, наразі не це головне. Заслужені юристи використовують термін „відома демографічна „формула Асаткіна““, за якою, начебто, дефіцит населення становить 7.1 млн осіб (тут і далі вживається, прийняте в США застосування крапки і коми в числах – ред.).
Спочатку зазначу, що „дефіцит населення“ (за контекстом – за міжпереписне десятиріччя, тобто 1927-1936 роки включно) і „втрати від Голодомору 1932-1933 років“ – терміни різного порядку, а їх ототожнення (а автори свої претензії висувають саме до визначеної фаховими демографами кількости втрат внаслідок голоду в роки Голодомору) у кращому випадку засвідчує необізнаність з історією України 1930-их років. Адже дефіцит населення за 10 років – це не лише результат втрат внаслідок голоду в роки Голодомору, а й добровільна міґрація (курс на аґрарне переселення з України був взятий з другої половини 1920-их років), колективізація з властивими їй „розкуркуленням“ та засланням за межі УСРР розкуркулених, депортації до Казахстану поляків та німців у 1936 році, масові репресії, які в Україні розпочалися задовго до 1937 року тощо. Тобто, навіть якби „формула Асаткіна“ у пропаґованому вигляді існувала, ототожнювати її з втратами від Голодомору не слід.
Далі про головне. Одразу зазначимо, що сам Олександр Асаткін ніколи не говорив про дефіцит населення у 7.1 млн, тобто „формули Асаткіна“ не існує як об’єктивної реальности 1930-их років, це є сучасне визначення. Не використовують цього визначення і демографи. Іншими словами, твердження про такого роду „демографічну формулу“ не має належних підстав.
Попри вигаданість, таке словосполучення у розповіді про Голодомор згадується не вперше. То ж на яких підставах виникла ця 7.1 млн „формула“ у сучасному дискурсі? Чим вона важлива, і що засвідчує її вживання?
Спочатку про самого фіґуранта. О. Асаткін – радянський політичний і державний діяч, у 1935-1937 роках очолював Управління народногосподарського обліку УСРР (УНГО УСРР), однією з функцій якого був і облік населення. Під безпосереднім керівництвом УНГО на теренах УСРР було також проведено перепис населення 1937 року. 4 липня 1937 р. О.Асаткін був заарештований як „активний учасник контрреволюційної організації правих“, який „веде шкідницьку роботу в УНГО“. 2 вересня 1937 року розстріляний, цілковито реабілітований у 1957 році. Думаю, про методи роботи тогочасного НКВС із арештантами розповідати не слід – вони і без того відомі.
Тепер про цифри. Єдиною підставою для вигадки про 7.1-мільйонну „формулу Асаткіна“ є вибите 25 серпня 1937 року в катівнях НКВС (на 52 день арешту, за вісім днів до розстрілу!) зізнання Асаткіна: „До початку перепису мною були надані ЦК КП(б)У заздалегідь хибні, роздуті орієнтовні цифри про чисельність населення УСРР. Мова йшла про цифру 35 млн.“. […] І на наступній сторінці: „Внаслідок шкідницьки організованого перепису виявилося, що в Україні не 35 млн, а 29,218 тис. (тут механічний хибодрук у протоколі допиту, насправді 28,218 тис. – авт.), що навіть у порівнянні з переписом 1926 року показує зниження /29,044/“ (ГДА СБУ, ф.6, спр.43187, Т. 1. – С.91-92).
Сам по собі факт звернення заслужених юристів України до здобутих у катівнях НКВС свідчень Асаткіна як вагомого арґументу в дискусії про втрати від Голодомору вже викликає сумнів в компетенції чи неупередженості авторів, і, головне, в моральності: впевнений, що це поняття важливе для читачів „Свободи“.
Але проблема не лише у цьому.
Спершу зазначу, що навіть вибиту під час допитів цифру сучасні поширювачі цієї формули не змогли арифметично правильно порахувати.
Пояснюю. Якщо відняти згадані у матеріялах допиту цифри (від 35 млн відняти 28,218 тис.), то вийде 6,782 тис., а не 7,100 тис. І це при тому, що зазначена Асаткіним цифра перепису за 1926 рік включала усіх наявних на території УСРР осіб, тоді як 28,218 млн. за переписом 1937 р. не включало кадри війська (РСЧА) та НКВС, а їх було чимало. Тобто навіть якщо повірити у те, що Асаткін на 52-ий день перебування у катівнях НКВС назвав слідчим цифру, яку він справді озвучував компартійним керманичам перед переписом 1937 року, то реальна різниця ще менша, ніж 6,782 тис. Сумлінний науковець мав би це зауважити.
Але звідки ж взялися горезвісні „7.1 млн“? Швидше за все це результат подвійної хиби: неуважного читання доповідної записки О. Асаткіна від 15 січня 1937 року про результати перепису, яке було химерним способом сполучене з вибитим з О. Асаткіна під час допиту зізнанням (з повним текстом цієї записки, як і з іншим використаним у цій статті документом із фондів ЦДАГО України можна ознайомитися у книзі „Станіслав Кульчицький. Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. ІІ. Геннадій Єфіменко. Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали. Київ. – 2003 р.“, яка розміщена за лінком: https://www.academia.edu/28855027/).
Спочатку процитую рядки із записки від 15 січня 1937 року: „За попередніми підрахунками загальна чисельність населення УСРР на 6 січня 1937 року /без кадрів РСЧА та НКВС/ становить 28.2 млн осіб. Ця цифра складається з таких даних: Попередні результати (за телефонними зведеннями обл. УНГО) 27. 992 млн осіб.“ (ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.7163, арк.14). І далі називалися інші категорії населення, чисельність яких у сумі й становила згадані навіть під час допиту 25 серпня 1937 року 28.218 млн. Тобто, за самими лише телефонними зведеннями обласних УНГО, якщо навіть округлювати до сотень тисяч. осіб, називалася цифра 28 млн. І якщо відняти лише її від 35 млн., то навіть тут буде 7 млн, а не 7.1 млн. Другою ж помилкою є те, що автори такого „підрахунку“ проіґнорували той факт, що названа цифра 28.218 млн (вона називалася як на допиті, так і в записці від 15 січня) – це без кадрів РСЧА та НКВС, тоді як у цифрі за 1929 рік ці дані були включені у загальний результат. Зауважу важливу деталь: про все це Асаткін теж говорить у цій же записці.
Втім, обрахунки вибитого слідчими НКВС зізнання самі по собі малоінформативні і маніпулятивні і тому не варті серйозної уваги. Цікавіше інше. Словосполучення „формула Астакіна“ як характеристика дефіциту населення (а не прямих втрат від Голодомору!) насправді є цілком можливим. Але мова має йти про інший порядок цифр. Сам О. Асаткін у записці від 15 січня 1937 року, тобто спрямованому до ЦК КП(б)У документі, після аналізу природного руху населення, прямо називає ту кількість населення, яка мала б бути, якщо враховувати лише зафіксований органами УНГО природній приріст населення:
„Відповідно, якщо припустити, що протягом 10 років кількість тих, хто виїхав за межі УСРР рівна кількості тих, хто приїхав, то загальна кількість населення на 6 січня 1937 року мала б бути 28,925,400 плюс 2,582,800, тобто 31,508.2 тис. осіб, тобто більше, ніж виявилося в дійсності за переписом на 3.3 млн осіб.“ (ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.7163, арк.16). Іншими словами, саме це твердження можна було взяти в основу 3.3 млн „формули Асаткіна“, адже саме тут, висловлюючись словами М. Герасименка та В. Скавроніка, цей посадовець „зробив аналіз та демографічні розрахунки дефіциту населення УСРР!“. У такій 3.3 млн формулі мова б йшла про визначений Асаткіним дефіцит населення, що був би арифметичною різницею між поточним обліком населення і справжньою цифрою, яка з’ясувалася після проведення перепису населення. Адже саме через усвідомлення наявности такого дефіциту в різного роду довідниках 1935-1936 років, що виходили під грифом керованого Асаткіним УНГО УСРР, і називалася кількість населення УСРР станом на 1 січня 1933 року. Але прихильники 7.1-мільйонної „формули Асаткіна“ слова з аналітичної записки головного фіґуранта виведеної ними формули проіґнорували. Добуті у катівнях НКВС зізнання їм, ймовірно, здалися надійнішими.
Було б ще півбіди, якби вибиті на допиті свідчення хоч опосередковано можна було підтвердити зробленими до арешту звітами самого О. Асаткіна. І навіть якби написаних ним звітів на тему кількости населення УСРР не було б, – теж залишалося б поле для припущень. Але є вагоме „але“: О.Асаткін і до перепису 1937 року називав засадниче менші від вибитих в катівнях НКВС цифри!
Процитую слова з датованої 22 квітня 1935 року доповідної записки О.Асаткіна керівникам КП(б)У Станіславові Косіору та Павлові Постишеву (повний текст – у згаданій вище книзі): „Чисельність населення УСРР за обчисленням УНГО визначається такими цифрами: […] на 1.1. 1935 – 30,743.5 тис. душ“. (ЦДАГО України, ф.1, оп.20, спр.6762, арк.1.). Далі у цій записці йшлося про те, що насправді це завищені цифри. Таким чином, говорити керівникам КП(б)У напередодні перепису 1937 року про наявність в УСРР 35 млн населення Асаткін не міг, адже за два роки досягти його збільшення на 4.25 млн було неможливо.
Іншими словами, „формула Асаткіна“, згідно якої напередодні перепису він, начебто, стверджував про те, що в Україні має бути 35 млн осіб і відтак визначав дефіцит населення у 7.1 млн – це, як доведено джерелами, і є та фальсифікація історичних фактів та першоджерел, у якій М. Герасименко та В. Скавронік голослівно звинувачували чомусь мене. Помилки завжди можливі, але подальше наполягання на 7.1-мільйонній „формулі Асаткіна“ спотворює розповідь про наше минуле, адже воно суперечить сказаному і написаному самим цим діячем до арешту, а, отже, віддає перевагу здобутим у катівнях свідченням над тими документами, які О. Асаткін написав перебуваючи на відповідальній посаді. Тому, попри її демонстративну промовистість, згадувати цю „формулу“ як арґумент неприхильним до комуністичного режиму діячам не слід, адже надалі власною необізнаністю її вживання виправдати не буде можливості. Наразі не стверджую як правильну ту чи іншу кількість втрат від Голодомору, а лише наполягаю на тому, що справжні науковці-дослідники мають використовувати лише верифіковані арґументи. 7.1-мільйонна „формула Асаткіна“ такої перевірки однозначно не пройшла.
З повагою,
Генадій Єфіменко,
старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України