ТОРОНТО. – Цьогорічний Український фестиваль у Торонто (Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival) відбувся 16-18 вересня у традиційному повному форматі – з двома сценами і двома додатковими майданчиками. Були центральна велика сцена, спонзорована родиною Темертеїв і менша, так звана „громадська“ сцена, на розі Раннімід. А були ще танці та музики у „Пивній клітці“ та мала сцена на вулиці Дюрі.
Чекаючи на процесію, я завів розмову з літньою парою в майках з балтійськими прапорами. Вони були горді, що саме Естонія надала Україні найбільше військової допомоги пропорційно до свого розміру. Я добре знаю естонця Маркуса Кольґу, який доклався і до запровадження закону Маґнітського в Канаді, і до списків персональних санкцій проти оточення Путіна, то ж поділився своєю пошаною до цього достойного естонця. Виявилось, що мої співрозмовники Ааре і Тію Кольґи – батьки Маркуса, а сам Маркус якраз відкриває параду. Він з’явився, їдучи на тому самому величезному тракторі від фірми Городинських, який уже раз вів процесію українців до центру Торонта. Невдовзі цьогорічний маршал Маркус Кольґа разом з двома маршалами минулих років – Джеймсом Темертеєм та Віктором Маляреком, перетяли стрічку відкриття фестивалю.
У параді традиційно пройшли десятки українських організацій, груп підтримки депутатів від різних партій, творчих колективів, шкіл. Цікавою була участь багатьох неукраїнців, особливо балтійських країн та Польщі.
Цьогорічною новинкою була група підтримки ЛГБТ-спільноти, а також кількох груп допомоги ЗСУ та новоприбулим. Самих новоприбулих також можна було помітити серед відвідувачів і волонтерів-організаторів фестивалю.
На фестивалі у Торонто. (Фото: Микола Сварник)
Пригадуючи мої власні перші враження про фестиваль з-перед 15 років, я відчув велику різницю. Насамперед, тоді я бачив просто величезну кількість народу з кількома знайомими, а тепер це була нагода побачити десятки справді дорогих друзів. Брата і сестру Софійку і Богдана Сівкових я колись знімав маленькими, а сьогодні вони на великій сцені представляють професійний музичний номер. Алекса Ґобош колись мала свої перші виступи малою бандуристкою великого колективу, а сьогодні вона очолює свій власний полька-бенд „Люкс“, а паралельно танцює і також волонтерить. Міняються склад і назви колективів, але творчі люди залишаються творчими у всьому. „Батяри“ змінились на „Зорепад“, а „Зорепад“ на „Барви“. Часом важко розібрати, хто точно належить до „Коса колективу“, хто до „Блиску“, хто до „Коріння“, а хто до „Календаря“, але чудово, що кожній творчій людині й родині знайдеться місце і для народного співу, і для писанкарства, і для театральних експериментів.
Професіоналами стали Оленка Сливинська, яка співала дуетом з Наталією Матюшевою,
Жанна Зінченко у супроводі Віктора Коваленка не обмежилась керівництвом хоровими колективами, а знайшла свою джазову стежинку для самовираження. Цим разом мене зачепила за живе пісня „Києве мій“. Виринув в уяві чудовий краєвид Дніпра від Співочого поля, де я стільки разів бував!
Особисто у мене любов до фестивалю зародилась тоді, коли Суспільна служба українців Канади, де я був кілька літ на дирекції, активно включилась до участи в фестивалі. Ми тоді провели презентацію книжки Віктора Малярека, організували „пивний сад“, мали традиційний ярмарок старожитностей і їдальню у своєму приміщенні та барбекю надворі. Ставили кілька великих наметів – і недарма, адже тоді влив такий дощ!
Цього року без дощу теж не обійшлось! Але дощ не зупинив виконавців. Та що там дощ! Навіть вимикання музичного супроводу не зупинило виконання танцю з бубнами ансамблем „Калина“!
Кріста Самборська з ансамблю „Явір“ разом з іншими учасниками ансамблю проводила своєрідний майстер-кляс для залучення дітей. Спершу був показ і виконання різних простих елементів, кроків танцю, а потім досвідчені танцюристи і „новозалучені“ діти по черзі виступали насеред кола і щось демонстрували. Шалене заохочення отримували навіть елементарні спроби цих дітей.
Були випадки, коли заплянований виступ зривався. Але суботній вечірній виступ суперпопулярної серед молоді Джері Гейл (Яни Шемаєвої) з України, незважаючи на різні перешкоди, відбувся за пляном. Вона виконала кілька пісень й слухачі стали робити хвильки світлами своїх телефонів, підспівуючи солістці.
Всі три дні фестивалю, всі сцени і супутні розваги, частування, виставки, ятки, намети фірм, служб і бізнесів отримали свого зацікавленого поціновувача. Серед закладів харчування я б відзначив „Natalie’s Kitchen“, яка мала, мабуть, найбільше клієнтів, ну та й пиво, я думаю, лилось величеньким струмочком, якщо не рікою. Слід відзначити також численні збірки коштів на користь Збройних сил України. Марки з „руским кораблем“ з небачено високою ціною розходились миттєво. Зрозу-міло, що люди платили не за марки, а за можливість хоч чимось долучитись до вигнання московських мародерів з батьківської землі. А організація „Second Front UA“ продала соняшників на три автомобілі!
На фестивалі у Торонто. (Фото: Людмила Григорчук)
З цікавим арт-проєктом двох інсталяцій – дверей, в які постукала війна та „Машини промивання мізків“ доєднався до експозиційної частини фестивалю місцевий мистець Руслан Курт. Зразки путінської пропаґанди, що постійно ллються з телеекранів росії, були представлені в трубі, подібній на мийку для авт.
Сподобався виступ ансамблю „Зубрівка“ з піснями в стилі „ретро“, написаними в Галичині „за перших москалів“, зміст яких звучить актуально, ніби вони писані сьогодні. Як завжди, приплив енерґії додав виступ ансамблю „Зірка“ з їхнім запальним весільним репертуаром.
На мене дуже гарне враження справили ще два виступи: один – хору „Крещендо“ під керівництвом Павла Фондери, особливо дві пісні. Першу, з промовистою згадкою про „руский корабль“ я вже чув на одному концерті раніше, і її тональність дуже мені припала до смаку, а іншу – аранжування „Стефанії“ почув уперше.
Інший цікавий виступ поєднав показ реґіональних костюмів України від школи танцю „Барвінок“ із виконанням „Червоної калини“ молодою солісткою Анастасією Бондарчук, яка нещодавно змушена була виїхати з України.
На полях фестивалю, в бібліотеці Ґлендонвин, відбувався показ кількох українських конкурсних фільмів, а в приміщенні колишнього будинку The Star – виставка за мотивами війни, організована Посольством України в Канаді. А на експозиції Інституту св. Володимира був представлений новий плян перебудови приміщення з новим дизайном і новими програмами.
Окремо слід згадати представлені на фестивалі різні служби допомоги новоприбулим, однією з яких є служба працевлаштування „ACCES Employ–ment“. Відома громадська активістка Оля Мозкова вже півроку координує їхні заходи, спрямовані на залучення новоприбулих українців до ринку праці в Торонто і прилеглих районах. Також іміґраційна служба, якою керує Євген Дувалко, зараз зайнята понад міру.