КИЇВ. – 25 листопада у День пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-33 років Президент Петро Порошенко взяв участь у заходах з вшанування пам’яті невинно убієнних у ті страшні роки. Він поклав композицію із колосків та калини до пам’ятного хреста на Михайлівській площі у Києві.
Також відбулися заходи біля меморіяльного знаку „Свіча пам’яті“ Національного музею „Меморіял пам’яті жертв голодомору в Україні“. П. Порошенко встановив композицію із колосків пшениці до скульптури „Гірка пам’ять дитинства“ на центральній алеї Національного музею й вилосив промову‚ текст якої вміщено нижче.
У церемонії також взяли участь Прем’єр-міністер Володимир Гройсман, Перший заступник Верховної Ради України Ірина Геращенко, Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, представники духовенства, громадськости, дипломатичного корпусу, урядовці, народні депутати.
Президент України оголосив загальнонаціональну хвилину мовчання, після якої розпочалася всеукраїнська акція „Запали свічку“.
Виступ Президента України Петра Порошенка
під час вшанування пам’яті жертв Голодомору
25 листопада у День пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років Президент Петро Порошенко виголосив у Києві промову‚ повний текст якої вміщено нижче.
Ваша Святосте!
Ваші блаженства, всечесні отці!
Шановні закордонні гості!
Дорогі українці, браття та сестри!
Колесо історії крутиться невпинно, і от ми вже наблизилися до 85-их роковин Голодомору, чи не найбільшої біди в історії України та однієї з найстрашніших трагедій в людській історії минулого століття. За даними Інституту національної пам’яті, тоді загинули приблизно 4 млн. осіб, але чимало науковців таку оцінку вважають заниженою. Після майже 60 років цинічного замовчування шокуюча правда пролунала на увесь світ. Архіви – розкриті, свідчення – записані. Заочно й посмертно засуджені судом і прокляті народом організатори Голодомору: Сталін, Каґанович, Молотов, Постишев, Косіор та інші.
Що не роковини, то дедалі важче знайти очевидців трагедії, адже будь-кому з тих, хто на власні очі бачив те жахіття, 90 і більше. Цього року ми вперше зібралися без них. Тепер це вже обов’язок молодшого покоління не дати згаснути пам’яті про Голодомор, передати її наступним ґенераціям українців.
Щоб наші онуки та правнуки ніколи не забули, що 1932 року Господь послав Україні врожай – може не найщедріший, але достатній для того, щоб був і хліб, і до хліба. Голод же спричинив кремлівський сатана, який забрав в мільйонів українців їжу та прирік їх на муки голодної смерті.
Щоб наші нащадки завжди знали, що то був не просто штучний голод, а ретельно сплянований Голодомор. Ба більше – геноцид, за всіма ознаками, як їх визначено в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року.
Щоб на всіх континентах усвідомили, що не визнавати Голодомор – так само аморально, як і заперечувати Голокост.
Щоб ті, хто житиме після нас, дотримувалися закону України про визнання Голодомору геноцидом українського народу. І саме таке його трактування, згідно опитувань громадської думки, поділяє майже 80 відс. українців.
14 країн на рівні парляментів теж визнали Голодомор геноцидом. Українська дипломатія продовжує нести правду народам всього світу. В березні цього року парлямент Португалії визначив Голодомор геноцидом. На початку листопада чотири конґресмени США внесли до Палати представників проєкт резолюції про визнання Голодомору геноцидом українського народу. Ми дякуємо і з нетерпінням очікуємо на результативне голосування на Капітолійських пагорбах.
Хотілося б, щоб хай не ми, а хоча б наші діти дочекалися неймовірного. Аби в Росії сталися такі зміни, за яких її нова еліта теж визнала б Голодомор геноцидом. Або хоча би покаялася за нього. Російська Федерація сама себе записала в правонаступниці Радянського Союзу. А відтак, хоче того чи ні, взяла на себе не лише активи колишнього СРСР, але й відповідальність за злочини радянського режиму. Та покищо їх виправдовують тим, що, мовляв, конфіскація зерна на селі забезпечила коштами модернізацію та індустріялізацію. Виходить, у селян України примусово забирали життя, аби забезпечити великодержавну велич Росії. Так воно й було.
Нині офіційна московська пропаґанда відновлює культ особи Сталіна. Вперше після ХХ з’їзду партії відкриваються пам’ятники одному з найкривавіших диктаторів в історії. Книжку про Сталіна випустили у відомій серії „Жизнь замечательных людей“. Таке враження, що Сталіна от-от викопають з-під кремлівської стіни і знову покладуть у мавзолеї поруч з Леніним.
Головна мотив організації Голодомору полягав у тому, що українці, другий за чисельністю етнос колишнього Союзу, мали величезний культурно-історичний спадок, власні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола українських інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому режим й поставив за мету ліквідувати українців як націю, яка рано чи пізно могла поставити питання про створення незалежної держави.
Селян вбивали голодом, а інтеліґенцію – кулями. Прошу запалити сьогодні свічку в пам’ять не лише жертв Голодомору, але й „розстріляного Відродження“. 80 років тому, 3 листопада 1937 року, в урочищі Сандармох в Карелії було страчено велику групу політичних в’язнів, – тих, кого у підручниках називають цвітом національної інтеліґенції: Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного та багатьох інших.
„Чистки, арешти, страти українських істориків, письменників, мистців, музикантів мали руйнівний ефект для України. Люди, які були патріотами, які мріяли про свою державу, які могли передати свій патріотизм та ентузіазм нащадками, були знищені“. Ці слова належать американській журналістці, лавреату Пулітцерівської премії Енн Апелбавм, яка цієї осені видала книгу „Червоний голод: Війна Сталіна проти України“. Ця праця співставна з роботами Роберта Конквеста та Джеймса Мейса.
Стріляли в обраних, а викорінити хотіли всю Україну. Та вона виявилася занадто великою, і лише це, за спогадами Хрущова, завадило кремлівському горцеві вислати всіх українців до Сибіру. Але багатьох таки депортували, і минулого місяця ми згадували 70-річчя операції „Захід“. Тоді протягом лише одного дня понад 75 тис. мешканців західних областей України примусово вивезли до східних районів СРСР.
Сьогодні дуже легко винуватити Росію, тим більше, є за що. Але не варто забувати і про власну відповідальність. Хіба Голодомор та великий терор 1930-их, депортації 1940-их і русифікація 1970-их років стали би можливими, якби ми, українці, зберегли незалежність, проголошену 100 років тому? А втратили ми її тоді лише через те, що провідники національної революції допустили такий внутрішній розбрат, що Україна стала здобиччю зовнішнього ворога. І Голодомор – жахливе відлуння непростимої втрати державної самостійности.
Промовляючи 20 листопада в Дніпрі, акурат в день 100-ої річниці Третього Універсалу Центральної Ради, яким було проголошено Українську Народну Республіку, згадав слова В’ячеслава Липинського про те, що „не завойовані ніколи чужою зброєю“, а завжди лише „власним внутрішнім розкладом“ підпадаємо ми під зовнішні впливи. А ще Липинський застерігав нас від „самоспалення, в якому згоряє наша хата“.
Тому, дорогі українці, шановні провідники партій і фракцій, закликав і закликаю всі політичні сили до єдности заради України. Це не значить, що я проти поділу на владу й опозицію, проти демократії, проти багатопартійности. Загальновизнано, що конкуренція – двигун проґресу, і це повною мірою стосується і політичної сфери. Але внутрішньополітична боротьба не повинна досягати такої температури, щоби Росія мала можливість гріти руки. Тим більше що як пише пані Апелбавм, страх російського режиму‚ що Україна може підірвати їхню владу, залишається і донині.
І ще одне, шановні колеґи-політики. В політичній риториці по відношенню до опонентів не кидайтеся звинуваченнями у геноциді, не робіть його словом-паразитом, не оскверняйте своєю кон’юнктурною метушнею пам’ять тих, хто став реальними жертвами геноциду.
Дорогі українці!
Сьогодні ми традиційно запалюємо свічки в пам’ять жертв Голодомору.
Світлі душі невинно убієнних українців тут, незримо поруч з нами.
На вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору-геноциду оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.