Не думаємо, аби хтось з наших читачів, маючи доступ до інтернету, пропустив був на YouTube 30 травня короткий, кількахвилинний відеозапис під заголовком: „Змініться, поки України є ще багато..“. Це звернення українки-воячки з передової лінії українсько-російського фронту до всіх українців. На тлі безконечної і, переважно, безвідповідальної блоґерської балаканини це відео проймає душу своєю крайньою серйозністю, так що після нього не хочеться нічого ні читати, ні чути – мудрі, ясні, тільки дуже сумні очі молодої українки у військовому спорядженні, з автоматом на грудях неможливо забути, як знак з неба. А ще більше вражає зміст її слів.
У той момент вона воювала на Бахмутському напрямі, батальйон захищав велику трасу від Сіверодонецька до Лисичанська, на яку московити кинули великі сили – значно більші, ніж оборонні українські. Після страшних боїв Луганщина, крок за кроком опинялася під ворогом…
„Люди, чи ви вже зрозуміли, яка то розкіш – ходити українською землею? Чи ви вже зрозуміли, як дорого коштує ця розкіш і як швидко ця чудова земля втрачається, якщо не розуміти, що вона є великою розкішшю? Добре, що Україна велика, є куди відступати, є звідки контратакувати, але якщо ми в наступні роки докорінно не змінимося, якщо, поки ми тут воюємо, не буде змінюватися столиця, якщо Верховна Рада своїми законами не реформує нашу судову систему, нашу економіку, нашу оборонну сферу, то мине ще 10-20-30 років – і від України може нічого не залишитися. Важливо сказати це зараз, поки ми ще маємо багато землі, але коли я кожного дня дивлюся на карту України і відзначаю втрачені метри і кілометри, то мене болить серце, адже наша Луганщина, весь наш Донбас такий чарівний! Ми повинні стати неймовірно сильними, кожна людина в нашій країні повинна вміти воювати, і жоден з нас не повинен пробачати політикам найменшої несправедливсти, бо несправедливість руйнує Україну. Будь ласка, змініться! Змініться, поки України є ще багато…“.
Україна зміниться, в цьому нема сумніву, і надійною запорукою позитивних, світлих, радісних змін є активна, жертовна участь славного українського жіноцтва у творенні Української держави і в її захисті від ворогів. Згадаймо безсмертних героїнь з Українського Січового Стрілецтва часів Першої світової війни – Софію Галечко, Олену Степанівну, Харитину Пекарчук, Марію Бачинську, 16-річну командирку полку Олександру Соколовську, Ольгу Басараб, десятки і сотні самовідданих доньок України, згадаймо майже тритисячну „Жіночу Січ“ в часи боротьби за Карпатську Україну.
Сьогодні Україну захищають у складі Збройних Сил 37 тис. жінок. Понад тисячу з них стали досвідченими й авторитетними командирами збройних формацій різного рівня.
Про їхній неоціненний вклад у справу перемоги з великим хвилюванням говорила перша леді України Олена Зеленська на міжнародній конференції „Жінки у конфліктах“ в Брюсселі, розповівши декілька історій і про хоробрість, і про здатність українського жіноцтва на тактичне і стратегічне мислення.
Пена річ, що майбутня, повоєнна, переможна Україна буде відбудовуватися під сильним творчим впливом жінок. Станеться те, що так яскраво передбачав наш визначний футуролог і геополітик Юрій Липа: „Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночности. Яка ж то багата сила!…Українка має більшу індивідуальність, ніж жінки інших, передовсім сусідніх народів…“.
Якщо з тих 37 тис. жінок, котрі нині зі зброєю в руках захищають рідну землю, чи котрі виносять ранених з поля бою, чи котрі повертають вояків до життя на хірургічних столах, вийдуть нові міністри, депутати, мери міст, реформатори країни, то в ній буде більше порядку, більше правди і справедливости. Є цілком можливим, що в недалекому майбутньому ми побачимо розумну, сильну, глибоко патріотичну українку на посаді президента.
З полум’я битви з лютою Москвою Україна, мов неопалима купина, зацвіте на весь світ. України завжди буде багато!