(Закінчення з попереднього числа)
Зустріч G-20 у Гамбурзі‚ самозрозуміло‚ могла лише обговорювати‚ а не практично вирішувати складні міжнародні питання – як от незгоди щодо розвитку вільної торгівлі чи різне наставлення до кліматичної проблематики‚ чи вироблення спільних позицій стосовно війни в Сирії і в Україні. Навіть пекуча північнокорейська тема не дістала остаточної крапки з приводу її можливого вирішення. Іншими словами‚ запитань і тривоги не стало менше.
Та на тлі цього загальносвітового неспокою унікальною подією слід вважати зустріч президентів Дональда Трампа і Володимира Путіна у перший же день форуму‚ 7 липня. Розмова їхня тривала понад дві години – значно більше‚ ніж плянувалося. Подробиці невідомі‚ оскільки відбувалася вона лише у присутності Державного секретаря США Рекса Тілерсона і Міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Так що інформацію світ отримав лише з їхніх вуст і її об’єктивність тяжко перевірити.
Отже‚ Р. Тілерсон запевнив‚ що Д. Трамп і В. Путін „швидко знайшли спільну мову“ і що американський президент не загострював увагу на дуже ймовірному втручанні російських спецлужб у передвиборну кампанію у США‚ щоб‚ мовляв‚ „рухатися далі“ – задля досягнення угоди щодо кібертероризму і взаємного невтручання у внутрішні справи.
Міністер С. Лавров повідомив‚ що переговори президентів „мали виключно політичний характер“ і стосувалися Сирії‚ України‚ Північної Кореї і боротьби з тероризмом. Було досягнуто згоди про режим припинення вогню на півдні Сирії від 9 липня. Щодо війни на сході України‚ то С. Лавров сказав‚ що шлях до вреґулювання пролягає через „Мінський процес“‚ і жодного альтернативного сценарію США не запропонували.
Сам В. Путін‚ коментуючи розмову з Д. Трампом‚ розповів журналістам‚ як відбувалося обговорення питання щодо втручання Росії в американські вибори: „Президент США ставив запитання‚ і не одне‚ їх було багато. Наша ж позиція добре відома я її повторив: нема ніяких підстав вважати‚ що Росія втручалася у виборчий процес у США… Мені здається‚ що він прийняв це до відома і погодився“.
Швидше за все‚ насправді було дещо інакше. 9 липня „The New York Times“ повідомив‚ з посиланням на джерело в Білому Домі‚ що Д. Трамп і В. Путін обговорювали російське втручання в американські вибори майже 40 хвилин‚ при цьому „розмова час від часу вкрай загострювалася і В. Путін голосно вимагав доказів російського впливу на вибори у США“.
Також В. Путін‚ як і слід було очікувати‚ похвалився перед журналістами‚ що відтепер він має особисті взаємини з Д. Трампом і що „Трамп реальний дуже вигідно відрізняється від Трампа телевізійного… Він абсолютно конкретний‚ адекватно сприймає співрозмовника‚ швидко аналізує… Мені здається‚ що коли ми будемо далі будувати наші взаємини в дусі вчорашної бесіди‚ то зможемо відновити рівень взаємодії‚ який нам потрібний“.
Каґебістське лицемірство В. Путіна дозволило йому просторікувати про „необхідність колективних дій задля невтралізування терористичної експансії“ – це при тім‚ що Росія власноруч спонзорує терористичні Донецьку і Луганську „народні республіки“.
Відповідною‚ хоч і не до кінця зрозумілою‚ виявилася оцінка з уст Президента Д. Трампа. Під час зустрічі з британським Прем’єр-міністром Терезою Мей він назвав зустріч з В. Путіном „приголомшливою“.
Воно й не дивно‚ що політичні опоненти Д. Трампа у США вважають його позицію під час зустрічі з В. Путіном слабкою.
Ось‚ наприклад‚ думка речниці Національного комітету Демократичної партії Едрієн Ватсон:
„Трамп знову зіграв на руку Путінові, коли погодився залишити позаду тему кібервтручання у вибори минулого року. Після того, що Трамп протягом року заперечував ролю Росії у втручанні, немає нічого дивного, що Путін обрав таку ж позицію і сьогодні… Трамп не просто робить виняток для Путіна щодо минулорічних атак на нашу демократію, але й заохочує його зробити це ще раз“.
Очевидно‚ форум G-20 у Гамбурзі ввійде в новітню історію Европи ще й у зв’язку з небаченим досі вуличним протистоянням між противниками ґльобалізації і німецькими правоохоронцями. До Гамбурґу з’їхалися щонайменше 100 тис. членів різних ліворадикальних‚ „зелених“ і анархічних груп з усього світу. Згоріло в ті два дні не одне авто в місті‚ полетіло скло не з однієї вітрини. Кілька сотень поранених з обох сторін.
Зі звіту політолога-міжнародника Георгія Кухалейшвілі: „Позасистемні радикальні рухи виступають за скасування товарно-грошових відносин‚ відмову від державного ладу і великих корпорацій. На їхню думку‚ країни „Великої двадцятки“ порушують права людини‚ оскільки їх нічого не цікавить‚ крім грошей. Хорватський антиґльобаліст Среко Хорват переконаний‚ що G-20 і капіталізм є причиною війн. Антиґльобалісти виступають і проти Заходу‚ і проти Сходу. Вулиці Гамбурґу були заставлені карикатурами з Трампа‚ Путіна і Ердогана. Обурення протестантів викликали немалі витрати з німецького бюджету на проведення саміту: 20 млн. евро на організацію форму‚ не рахуючи 32 млн. евро на заходи безпеки…“.
Такими випали ті два дні – 7 і 8 липня. Але для нас‚ українців‚ не менш важливим був і третій день‚ 9 липня: столицю України відвідав Державний секретар США Р. Тілерсон. Це неабияка подія – навіть якщо директор київського Інституту світової політики Альона Гетьманчук і має рацію‚ пишучи в „Европейській правді“ про „конфлікт Р. Тілерсона з Білим Домом з приводу бльокування чи зволікання пропонованих Державним секретарем призначень у Держдепартаменті. Замість обіцяної Трампом автономії колишній голова правління світового нафтового гіганта‚ схоже‚ отримав супервайзера в особі новоспеченого зовнішньополітичного стратега Білого Дому і за сумісництвом зятя Президента 36-річного Джареда Кушнера…“.
Ледве чи ця іронія доречна. Р. Тілерсон має занадто великий життєвий досвід і занадто глибокі знання‚ щоб ним можна було маніпулювати. І його візита до Києва свідчить‚ що США не мають наміру торгувати долею незалежної України.
Інша справа – що водночас Америка не може‚ та й не повинна‚ брати на свої плечі „домашні“ українські завдання і передусім – подолання страхітливої корупції‚ що нею просякнута вся державна система країни.
Варте підкреслення‚ що перш ніж зустрічатися з Президентом Петром Порошенком‚ Держсекретар США мав відверту розмову з громадськими активістами і найавторитетнішими борцями з корупцією. Америка налаштована вкрай серйозно.
Про це свідчать слова Р. Тілерсона‚ промовлені ще на квітневій зустрічі у штаб-квартирі НАТО: „Нема сенсу боротися за тіло української держави‚ в тому числі й на сході‚ якщо вона загубить свою душу через корупцію“.
Західні партнери України – то не лише політична і військова підтримка‚ не лише фінансові кредити‚ але й дуже пильна увага до якости українських державних структур. Тому Київ не зможе без кінця-краю вдавати реформаторську й антикорупційну активність. Невідклично настає час‚ коли треба вибирати між вдаванням і реальним оздоровленням держави. Не досить виводити на чисту воду окремих корупціонерів‚ наголошуючи при цьому – бачите‚ ми й своїх віддаємо в руки закону. Як це сталося з членом фракції „Бльок Петра Порошенка“ Бориславом Розенблатом‚ спійманим на хабарництві. Проблема України полягає не так у „поганих“ людях‚ як у поганій системі.
А ще Демокріт колись сказав‚ що справедливість в дрібницях тільки підкреслює несправедливість‚ котра лежить в основі. Такою неґативною‚ несправедливою основою‚ що унеможливлює з’яву якісно нової політичної еліти‚ є передусім хибна виборча система. Вона надає змогу олігархам скуповувати голоси і приводити до Верховної Ради потрібних їм депутатів-маріонеток.
Залишається вкрай просте запитання: якщо головна причина українських негараздів‚ економічних і політичних‚ відома‚ то чому її не усувають?