Сучасна Україна є уламком СРСР. Не перебільшую, позаяк у зазначеного висновку є безліч доказів. Нагадаю лише найвідоміші. Після смолоскипної ходи на честь дня народження Героя України Степана Бандери Посол Ізраїлю в Україні Джоел Ліон назвав С. Бандеру „пособником нацистського режиму“. В незалежній Україні амбасадора недружньої держави викликали б до Міністерства закордонних справ, вручили ноту та подарували б кілька книжок з української історії. Хоча виникли б проблеми з читанням. Адже Ізраїль протягом 29 років незалежности України постійно надсилає в Україну послів, які використовують іврит, англійську та російську мови, але принципово не володіють українською мовою.
Жоден з президентів України не звернув увагу Ізраїлю на цей прикрий факт. Тому Д. Ліон читає про українську історію виключно антиукраїнські книжки. В травні ізраїльські міста щороку спостерігають паради ветеранів, які вигулюються з колорадськими стрічками, портретами Жукова та Сталіна. До речі, офіційні особи України жодного разу не відреаґували на ці недружні стосовно українців заходи. Як і на те, що Україна визнає Голокост – знищення євреїв Німеччиною злочином проти людства, натомість Ізраїль не визнає Голодомор – винищення українців Росією (СРСР) геноцидом.
Індивідуальна відповідальність фізичної особи в міжнародному кримінальному праві нині реґляментується Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Кримінальна відповідальність держави чи юридичної особи передбачена виключно за діяння, визнане міжнародним злочином. Під час Нюрнберзького процесу 1945 року керівники Німеччини (фізичні особи), нацистська партія (юридична особа), німецька держава були визнані такими, що вчинили кримінальні злочини. Всі були покарані. До речі, ФРН – правонаступниця Третього рейху ще півстоліття після закінчення Другої світової війни сплачувала компенсацію Ізраїлю – правонаступнику 6 млн. євреїв, знищених німецькими нацистами. Ані ОУН, ані УПА, ані жоден з керівників ОУН/УПА, включно зі С. Бандерою та Левом Ребетом не були засуджені. Попри всі намагання СРСР. Боротьба за незалежність власної Батьківщини в усіх етносів, і євреїв також, завжди викликала повагу.
Але означену повагу Ізраїль чомусь не розповсюджує на Україну. Хоча наша країна завжди укладає з державою, „створеною виключно для євреїв“, невигідні для українців угоди. Не буду голослівним. Читайте „Угоду між Україною та державою Ізраїль про соціяльне забезпечення, від 28. 09. 2012“. За ст. 5 (переказ допомоги) пенсії та інша грошова допомога не може бути зменшена, змінена, зупинена або скасована через те, що особа проживає на території іншої договірної сторони. Тобто, український пенсіонер переїздить на постійне проживання до Ізраїлю, стає ізраїльтянином (Ізраїль всім етнічним євреям надає власне громадянство, не вимагаючи ні від кого залишати попереднє), а Україна продовжує сплачувати йому українську пенсію. Це попри солідарну пенсійну систему України, і неприховуване отримання такими ізраїльтянами двох пенсій: української та ізраїльської! Дзеркальний принцип завдяки угоді не діє. Ви знаєте багато ізраїльських пенсіонерів, які приїхали до України, отримали українське громадянство та залишились тут доживати? Я не знаю жодного.
Очільники Ізраїлю насміхаються з керівників України, знання котрих в міжнародному цивільному праві дорівнюють нулеві. Тому українські платники потерпають від зайвого навантаження. Це – нині, завтра буде ще важче. Адже весь світ розуміє під правонаступництвом дві невід’ємні складові: наступництво прав та обов’язків. І лише недоумки з українськими пашпортами подарували Росії правонаступництво Радянського Союзу виключно в частині прав. У площині обов’язків Україна несе на собі тягар правонаступництва російської імперії. Тобто, німецький нацизм перемогла Росія – СРСР. Вбивати мирне населення в 29 країнах світу (1945-1991 роки) радянських вояків скеровувала КПРС, керівна сила СРСР/Росії. А пільги „воїнам – інтернаціоналістам, учасникам бойових дій“, нинішнім українським громадянам (навіть тим, що переїхали до України після 2014 року) ґарантує та надає не РФ – правонаступниця СРСР, а надзвичайно багата дурнувата Україна!
Громадяни України, які в 1956 році вбивали мадярів в Угорщині, в 1967 році воювали проти Ізраїлю разом з єгиптянами та сирійцями, в 1968 році знищували мирних демонстрантів в Чехословаччині, користаються всіма пільгами учасників бойових дій (УБД). Мій сусід, 1949 року народження, в 1967 році протягом місяця в складі батареї охороняв Суецький канал від можливих атак ізраїльської авіяції. Позаяк усі військові аеродроми Єгипту ізраїльтяни знищили протягом одного дня 5 червня 1967 року. Він – ветеран війни, УБД і незадоволений тим, що через війну в Донбасі когось вважають учасником війни. До речі, статусом УБД нині володіє пів мільйона наших співгромадян.
Про „афганців“ не відаю. Але ось про „угорських“, „єгипетських“, „чеських“, „словацьких“ УБД – українських пільговиків нашу державу обов’язково запитають. Особливо напередодні реального вступу до НАТО та ЕС. Як пояснити дружнє ставлення українців до европейських націй, якщо Україна надає пільги власним громадянам, які вбивали саме цих европейців?
Ст. 12 закону „Про статус ветеранів війни, ґарантії їхнього соціального захисту“ передбачає низку пільг для УБД, найсуттєвішими з котрих є безоплатне одержання ліків; 75-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартплата) в межах норм, передбачених законодавством; 75-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами та скрапленим балонним газом для побутових потреб; 75-відсоткова знижка вартости палива, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення; безоплатний проїзд усіма видами транспорту, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами міжміських маршрутів; першочергове забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.
Навіть в Росії „учасники“, що брали участь в кавказьких війнах, не мають такого обсягу пільг, як ці ж особи отримують в Україні, якщо вони переїхали в нашу країну на постійне замешкання. Дехто встиг отримати російську освіту, скласти російську військову присягу, отримати статус УБД в РФ, потім переїхати в Україну, отримати громадянство, стати народним депутатом України.
Ян Чарнецький мешкає в Миколаєві, кавалер президентської відзнаки „Хрест Івана Мазепи“, голова Миколаївської філії Всеукраїнського об’єднання ветеранів Української Гельсінкської Спілки.