Я розшукую нащадків видатного історика України Стефана Томашівського, рідного брата мого діда. Народився він 9 січня 1875 року в селі Купновичі на Львівщині. Після закінчення гімназії у Самборі вчився та склав докторат у Львівському університеті. Вчителював в гімназіях Бережан, Перемишля, Львова. В 1912-1914 роках був доцентом катедри австрійської історії Львівського університету. Виконував обов’язки голови Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Активно займався історичними дослідженнями, публіцистикою, політикою, працював в архівах Кракова, Відня, Будапешту, Риму, Варшави, Берліну, Стокгольму, Петербурґу. Знав 15 чужинських мов. Більшу частину свого життя перебував у країнах Західної Европи (Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Польща). В останні роки свого життя працював доцентом катедри історії України Яґелонського університету в Кракові. Помер 21 грудня 1930 року і похований на Раковському цвинтарі Кракова. Могила добре збережена до наших днів.
В часи комуністичного режиму на ім’я С. Томашівського була накладена заборона з усіма її наслідками.
В молодому віці він був одружений з Оленою з роду Федоровських. Подружжя мало двоє дітей: дочку Марію‚ 1904 року народження‚ і сина Степана‚ 1911 року народження.
Влітку 1914 року у віці 29 літ померла його дружина. Усе ж історик продовжував наполегливо працювати та продовжував активну громадсько-політичну діяльність. Перед початком Першої світової війни він перевіз дітей до Відня, де брав активну участь в створенні Українських Січових Стрільців. В серпні 1916 року вчений залишив дочку Марію та сина Степана у Відні (пізніше дочку віддав на виховання до монастиря Сестер Сіону), а сам активно працював на державній службі‚ був керівником делеґації Західньо-Української Народної Республіки на Паризькій мирній конференції після закінчення війни.
У 1921-1925 роках історик жив і працював в Берліні, редаґував тижневик „Літопис політики, письменства та мистецтва“. Працював в газеті „Українське слово“. Син вчився у французько-німецькій гімназії Берліну, дочка працювала та опікувалася братом. Діти (за словами батька) були достатньо забезпечені, то ж він в 1925 році виїхав до Львова, де редаґував журнал „Політика“.
В 1922 році він одружився з Марією з роду Заячківських. Дітей подружжя не мало.
1947 року доля закинула Марію Томашівську-Заячківську в Мюнхен. Вона була одним із засновників Українського Вільного Університету (УВУ) і працювала там до 1962 року викладачем латини. В 1965 році померла і похована на українському цвинтарі Мюнхена.
Є неперевірена інформація, що син історика Степан в 1938-1939 роках приїжджав в Галичину до родичів на короткий час. Листувався з моїм батьком (вони двоюрідні брати) до 1947 року‚ але після репресій щодо нашої сім’ї зв’язок обірвався.
Щодо дочки Марії існуюь дві версії: перша – вона вийшла заміж (коли і за кого невідомо) і при пологах померла в молодому віці. Друга – вона прожила довге життя та працювала в Українському Католицькому Університеті в Римі. Хочемо дізнатися, яка насправді доля дітей історика та знайти (якщо були) їхніх нащадків. В цьому наш борг перед С. Томашівським – великим борцем за соборну Україну.
Я розшукую носіїв прізвища Томашівський для встановлення родинних стосунків та подальшого дослідження родоводу. Додатково прошу зголоситися членів родини Лідії Гладкої (Мойсеович), що померла 2006 року в Ню-Джерзі. Вона була активною діячкою Союзу Українок Америки, мала сестру Ірину та сина Адріяна. Адже Мойсеовичі та Томашівські пов’язані шлюбом Йозефа Мойсеовича та Іоанни Федоровської (Львів, 1905). Моя електронна пошта: [email protected]‚ тел.: (380) 960 629 1791 .
Львів