26 лютого Україна порушила справу проти Російської Федерації у Міжнародному суді в Гаазі та просила вжити певних тимчасових заходів для захисту прав України у зв’язку з розпочатим тотальним жорстоким і неспровокованим військовим вторгненням Росії в Україну двома днями раніше.
Міжнародний суд, також відомий як Всесвітній суд, був заснований у 1945 році Статутом ООН і є головним судовим органом ООН.
16 березня Міжнародний суд видав таке рішення щодо тимчасових заходів, яких просила Україна: „Російська Федерація має негайно припинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України; Російська Федерація має забезпечити, щоб будь-які військові або нереґулярні збройні формування, які можуть спрямовуватися чи підтримуватися нею, а також будь-які організації та особи, які можуть підлягати її контролю чи керівництву, не здійснювали жодних кроків для підтримки військових операцій зазначених в пункті 1 вище“.
Як член ООН, Росія є зобов’язана цим рішенням, оскільки ст. 94 Статуту ООН передбачає, що „кожен член Організації зобов’язується виконати рішення Міжнародного суду у будь-якій справі, в якій він є стороною“.
Незважаючи на рішення Міжнародного суду від 16 березня та зобов’язання Росії виконати його, Росія невпинно проводить жорстокі бомбардування цивільного населення та інфраструктури України, включаючи лікарні та школи, і щоденно вчиняє численні військові злочини.
У такому разі ст. 94 Статуту ООН також говорить, що „у випадку, якщо якась сторона у справі не виконає зобов’язання, покладене на неї рішенням суду, інша сторона може звернутися в Раду безпеки, що може, якщо визнає це за необхідне, надати рекомендації або ухвалити рішення про вжиття заходів для приведення рішення у виконання“. На жаль, цей шлях нічого не вирішить, оскільки Російська Федерація є постійним членом Ради безпеки ООН з правом вето, навіть у випадках перебування в явному конфлікті інтересів, коли її власна поведінка, яка оспорюється, розглядається Радою безпеки.
Проте для України та міжнародного співтовариства є ще один доступний варіянт для приведення рішення Міжнародного суду у виконання, а саме ст. 51 Статуту ООН передбачає, що „даний Статут жодним чином не зачіпає невід’ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на члена Організації, доти, поки Рада безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки“.
Це положення зберігає фундаментальне та невід’ємне право на індивідуальну та колективну самооборону членів ООН у разі збройного нападу на члена ООН, такого як Україна, доки Рада безпеки ООН не здійснить необхідних заходів для підтримки миру та безпеки. Тому міжнародне співтовариство повинне негайно надати Україні необхідне озброєння протиповітряної оборони, щоб Україна могла запровадити заборонену для польотів зону над своїм повітряним простором і зупинити Росію від скоєння жахливих військових злочинів, обстрілюючи Україну без розбору, вбиваючи та поранюючи цивільних, у тому числі невинних дітей, і масово руйнуючи цивільну інфраструктуру, щоб змусити Україну капітулювати.
Жодної капітуляції не буде; Україна переможе. А міжнародне співтовариство тепер має вирішити, за яку додаткову ціну, а потім нести це на своїй совісті назавжди.
Евген Чолій, президент громадської організації „Україна-2050“.