До 50-ліття Світового Конґресу Вільних Українців
Відкриваючи перший Світовий Конґрес Вільних Українців (СКВУ) в Ню-Йорку 1967 року, о. прелат Василь Кушнір, пізніше обраний першим президентом СКВУ, сказав: „У розбудженій духовності і совісті вільного українця Світовий Конґрес Вільних Українців ставить програму: Україна мусить бути українською; найніжніші струни наших почувань мусять бути українськими; молода українська ґенерація мусить бути українською; Україні ми мусимо приготувати майбутність радіснішу і гіднішу, ніж усі її дотеперішні найсвітліші історичні дні. Скликання першого Світового Конґресу Вільних Українців – це великий початок великої справи. Українці вільного світу остаточно вирівняли між собою всі гори і доли, які їх ділили, але ніколи до кінця не розділили. І тому сьогодні дякуємо Господеві з глибини нашої душі, що дозволив нам бути учасниками цього історичного конґресу”.
Збагнули суть СКВУ і радянські пропаґандисти. Ось уривок з брошури „А галасу було”, виданої в 1974 році відомим своїми пасквілями Товариством „Україна”: „Протягом багатьох років тривала дискусія між націоналістичними угрупуваннями: скликати чи не скликати конґрес? Нарешті певні вирішальні кола, які жадали посилення холодної війни, натиснули на своїх пахолків в українському націоналістичному середовищі, і конґрес був призначений на 12-19 листопада 1967 року. Хоча на конґресі й обговорювалося про людське око питання „Як зберегти українську ідентичність,” та головною його метою було посилення антирадянської кампанії. На конґресі, крім лідерів націоналістичних угрупувань, виступали з промовами представники американської реакції, на його адресу надходили телеграми від ярих реакціонерів з різних капіталістичних країн. Усі українські націоналісти в унісон горланили антирадянщину, але у певних питаннях, особливо внутрішньо-організаційних, доходило до гострих сутичок”.
У передмові до цього зазначено: „Незважаючи на внутрішні чвари, притаманні націоналістичному еміґрантському середовищу, організації націоналістів завжди єдині, коли виступають проти Радянського Союзу”.
Намір був єдиний – об’єднати і скріпити сили для визволення батьківщини. На рідних землях дивились українські патріоти на СКВУ як на свого представника. У грудні 1979 року появилося „Звернення Українського національно-визвольного руху в справі української самостійности”‚ де було сказано: „Звертаємось до Генерального секретаріяту ООН та урядів суверенних держав-учасників ООН із закликом включити українське питання в порядок денний нарад наступної сесії Генеральної Асамблеї ООН та вжити всіх заходів для прискорення звільнення України від російської окупації. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, за межами СРСР Україна має велику діяспору з широкою мережею політичних організацій, що об’єднані у всесвітню централю – Світовий Конґрес Вільних Українців. Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, ми‚ представники Українського національно-визвольного руху, що нижче підписалися, уповноважуємо президента СКВУ здійснювати ввесь комплекс дипломатичної та іншої праці, що виявиться необхідною для виходу України з СРСР і створення самостійної української держави”.
Підписали звернення 18 українських патріотів‚ зокрема Левко Лук’яненко, Микола Руденко, Олекса Тихий, Юрій Шухевич та інші.
Минуло 50 років. СКВУ зробив багато для того, щоб Україна проголосила незалежність. З падінням СРСР відкрилися нові горизонти співпраці не тільки з Україною, але й з новою діяспорою.
Сьогодні Світовий Конґрес Українців (СКВУ змінив назву на конґресі в Торонто 1993 року) – це об’єднання 20 млн. українців‚ які проживають поза Україною і почувають себе українцями. Чи потрібне таке об’єднання? Адже Україна незалежна. Остання чверть століття‚ мабуть‚ показала дуже виразно, що СКУ потрібний не менше‚ ніж у минулому.
„У єдності сила народу“ – це не просто фраза. Ця єдність проявляється ідеологічно і практично. Націоналістична основа, тобто жертвенна праця на добро свого народу – це фундамент. СКУ існує і працює для того, щоб українці у цілому світі могли взаємно себе інформувати та допомагати. Це перше завдання. Друге завдання – це нести допомогу братам і сестрам на рідних землях та допомагати скріплювати суверенітет та демократичні процеси в Україні.
Інколи, задля, здавалося б, кращого виконання другого завдання ми забуваємо про перше. При такій настанові робимо дві помилки. По-перше: українці поза Україною так само заслуговують на нашу увагу‚ як і ті, що в Україні. До речі, багато з них (наприклад українці у Росії) проживають у далеко важчих економічних, а тим більше культурних умовах‚ ніж ті, що проживають в Україні. Збереження культурної, мовної ідентичности навіть у розвинених демократичних країнах проживання вимагає неабияких зусиль. А по-друге: слабка діяспора не здатна на велику допомогу Україні.
Отже, майбутнє перед нами повстає з великими викликами. Міґраційні потоки, а тим більше нові можливості комунікації вказують на динаміку майбутнього. Росія як географічний сусід України та хронічний аґресор вказує на потребу динаміки політичних економічних та культурних процесів в Україні та країнах нашого поселення.
Життя людини, а також життя нації – це постійне змагання. До цього змагання СКУ мусить завжди готуватись. Спокійне існування не є у нашій перспективі. Многая літа, СКУ!