Нікого в політичному звіті не здивувала ця новина з уст очільника путінської дипломатії Сергія Лаврова: з 1 листопада Росія повністю згортає діяльність свого постійного представництва при штабквартирі НАТО. Причиною цього рішення Лавров назвав позбавлення брюсельської акредитації восьми працівників представництва, що, мовляв, „унеможливлює його нормальну працю“. Певна річ, він „скромно“ промовчав, що тих вісім росіян займалися в НАТО шпигунством, а не дипломатією. Формально представництво діє з початку 2000-их років, однак, добре відомо, що діє не в ім’я партнерства з Заходом, а як ворожа до нього пропаґандистська структура.
Путінська Москва самозгубно ізолюється від світового демократичного співтовариства, безпідставно звинувачуючи його у „русофобії“. Це слово Лавров повторює‚ як мантру‚ в кожному своєму виступі – і годі не захопитися його направду феноменальним талантом бачити тріску в чужому оці і не бачити колоди у своєму. Вгадується за його спиною величезна шістсотрічна школа‚ перейнята від часів Золотої Орди і „вдосконалювана“ всіма царями‚ починаючи від Петра І‚ котрий у найлегший спосіб поліпшив імідж імперії – переназвав її з Московії на Росію. Головне – назвати гарно‚ головне – вигляд‚ а не сутність.
Але саме ця невикоріненна „традиція“ й спричиняє відсахування від Росії всіх сусідніх з нею народів. І натепер кремлівський режим опинився у фатальній самотності – саме через невміння і небажання порозумітися з рештою людського світу.
Хтось може заперечити – ні‚ вірним другом Москви є Пекін. Ледве чи Пекін може будь-кому бути вірним другом. Але‚ мабуть‚ учителем в дипломатії стати міг би: китайці геніяльно вміють не сказати правду‚ але ніколи не брешуть – ні собі‚ ні іншим. Москва ж у брехні – неперевершена. Як їй з цим вдається жити – загадка. Абсолютно неможливо зрозуміти‚ чому це віками отруюване Кремлем суспільство не шукає на цю хворобу ліку. Може‚ тому‚ що вона вже невиліковна?
Свіжий випадок: Лавров знову‚ вже вкотре‚ обурювався „русофобією“ і навіть „шовінізмом“‚ виступаючи нещодавно на московському форумі з нагоди 80-их роковин початку „Великої вітчизняної війни“. Але як же промовисто називався той форум: „Перемога буде за нами!“. Над ким перемога? Хто на вас збирається нападати? Про чий шовінізм ви‚ запеклі шовіністи‚ говорите? Як вас з цією невиліковною брехнею свята земля досі носить?
Що це за дипломатія така – звинувачувати когось у русофобії‚ будучи тим часом головною її причиною? Чому це раптом не лише Україна чи Литва‚ чи Естонія‚ чи Латвія‚ чи підневільні народи Кавказу‚ але й Польща‚ але й Чехія‚ але й Румунія відвертаються від Москви‚ намагаються якнайдалі втекти від неї? Тому що вже добре знають її‚ тому що ніколи від неї нічого не чули‚ крім брехні‚ ніколи нічого не бачили‚ крім аґресивности й імперської зверхности‚ крім брутально-жалюгідного зазіхання на світове панування.
Поставтеся нарешті‚ пане Лавров‚ до сусідніх народів не як завойовник‚ не як фальсифкатор історії‚ а як добрий сусід – і русофобія моментально зникне. Заберіться з українського Донбасу‚ з українського Криму – й українці першими переконаються у недоцільності русофобії.
Дипломатія – це здатність розуміти і поважати інших. Вперто не розуміти і вперто зневажати інших – найголовніша причина русофобії в усьому світі.