Вчергове змушений повертатись до понятійного апарату Не тому, що я – такий розумний та нескромний. А через відверті юридичні нісенітниці, котрі щодня лунають з уст очільників української держави.
Пояснюю в тисячний раз: Росія ніколи не буде сплачувати репарації. Припиніть проводити паралелі між нацистською Німеччиною в 1945 році та нацистською Росією в 2023 році, „планом Маршала для ФРН“ й аналогічним планом, який для РФ вимагають Навальні, Собчак та інші опозиціонери.
Репарація – відшкодування за мирним договором або іншими міжнародним актом державою, що розпочала аґресивну війну, збитків, заподіяних країні, що зазнала нападу. Ключовою умовою є добровільна згода аґресора виплачувати репарації жертві нападу. Таку згоду називають актом капітуляції. Після Першої світової війни Німеччина щорічно сплачувала певну суму репарацій до 1930 року. Репарації були однією з причин суспільного реваншизму, що в демократичний (парляментський) спосіб привів до влади А. Гітлера.
Грошові репарації викликали повстання 17 червня 1953 року в Східній Німеччині. Стягування репарацій з НДР на користь Росії та Польщі було припинено за спільною домовленістю СРСР і ПНР у 1954 році. При цьому ніхто не звільняв ФРН від добровільної виплати репарацій Ізраїлю, що виникла лише в 1949 році. Україні Німеччина ніколи не сплачувала репарацій, позаяк такої держави від 1941 року до 1991 року не існувало, багатомільйонне єврейське лобі в США значно переважало українське. Державу СРСР світ від 1922 року й понині вважав та сприймає виключно як Росію. Польща за відмову від репарацій збільшила власну територію за рахунок німецьких земель. Данциґ (Ґданськ), Бреслау (Вроцлав), Каттовіц (Катовіце), Штеттин (Шецин), Оппельн (Ополе) та інші польські міста не дадуть збрехати.
Після військової перемоги України над Росією можна буде вести мову не про репарації, а виключно про компенсації (майнові, фінансові, можливо, територіяльні – після зміни державного устрою РФ та проведення оонівських референдумів на українських територіях РФ). Компенсації, звісно, не добровільно, правонаступник чи правонаступники теперішньої Росії, будуть сплачувати лише на підставі рішень міжнародних судових інституцій. У цих рішеннях мусить бути і механізм їхнього безумовного виконання.
Якщо Ічкерія, Інгушетія, Дагестан, Татарстан, Башкирія вийдуть зі складу РФ та на міжнародному рівні зафіксують відсутність власного правонаступництва дотично Росії, вони не будуть сплачувати ані репарацій, ані компенсацій Україні. Через відсутність правових підстав. Захід не заперечуватиме проти відновлення незалежности цих націй. Позаяк на території перелічених суб’єктів федерації відсутня ядерна зброя та її потенційні носії.
Перемога України у вітчизняній війні з аґресором – варварською РФ – нині уповільнюється виключно з вини США, НАТО, ЕС. Колективний Захід досі не виробив єдиної стратегії стосовно того, що робити з ядерною Росією після звільнення всіх українських територій. Поки у них тривають політичні дискусії, українські громадяни щодня гинуть.
Рашисти повинні отримати спільний ультиматум НАТО та України: або ви добровільно відмовляєтесь від ядерної зброї (як зробила це Україна протягом 1992-1994 років), або такої держави, як РФ, на світовій мапі не буде. Кінець перемовин.
А вже потім можна почати виконувати рішення міжнародних судів щодо виплати Україні компенсацій. Алгоритм саме такий. Іншої послідовності політичних рішень не може бути.
Миколаїв