Здавна село Решнівку в народі називали Малий Почаїв. Свята гора, яку з трьох сторін омиває річка Самець, віддавна славилася святістю місця: печерний монастир, наземні храми Божі, чудотворний образ Божої Матері „Всіх сумуючих радості”‚ біля якого відбулися сотні зцілень тих, хто з вірою приходив до ікони, залишав біль і сум, наповнював душу радістю життя.
Печера – не природна, створена важкою працею її насельників. Вхід до печери був зачинений плетеними з вербових гілок й очерету своєрідними дверима. Першою святинею на цій горі був саме печерний монастир ченців-анахоретів. Печерну святиню замінила наземна дерев’яна. На той час Решнівка, яка належала православній шляхтянці вдові Марії Савич, уже була заселена і вже мала першу писемну згадку у 1463 році. Першим наземним храмом над печерним монастирем була церква Преображення Господнього, що його побудувала М. Савич з дерева і лише 1759 року коштом польського королевича Якова-Людовика була наново перебудована. Під час побудови святині на місці попереднього храму під вівтарем знайдено монетний скарб з 38 червінців: голяндських, польських, шведських. Церква зазнала в 1887-1888 роках ще однієї перебудови і в нинішньому вигляді постає мурованою з дев’ятьма дерев’яними куполами.
Вхід до Печерного храму.
Про Решнівку і її святині писали настоятелі церкви оо. Стефан Барановський, Павло Лібов‚ Микола Теодорович, Семен Гаюк, проф. Олександр Цинкаловський. Автор монографії в роки незалежної України опублікував в журналах, газетах, збірниках України, української діяспори на Заході 14 публікацій про Решнівку і її святині. Наукові розвідки про Решнівку були надруковані в українських виданнях „Українське Православне Слово”, „Свобода”, „Українська Думка” (Лондон), „Вільна Думка” (Сідней, Австралія).
7 липня на свято Івана Предтечі, 12 липня – свв. Петра і Павла, 19 серпня на Преображення Господнє тисячі прочан прибували на Святу гору, щоб помолитися і зцілитися від фізичних і духовних недуг.
Найбільше прислужився Святій горі довголітній настоятель о. Ісидор Черватюк, похований біля храму Преображення Господнього. Долею випало йому пройти всі терни‚ розсіяні на його священичих дорогах атеїстами і комуністами та відстояти святиню від знищення.
З відновленням незалежної української держави нове життя прийшло в Решнівку і на Святу гору. Першим настоятелем церкви був о. Ярослав Левандовський, а в 1999-2006 роках о. Василь Хомицький доклав багато праці для повернення святощів Святій горі. Розчищено вхід до вівтаря, де була повстанська криївка‚ впорядковано печерну церкву під Святою горою, розчищено кам’яні лежаки безіменних іноків-анахоретів, які спасалися в цій печері від спокус світу.
Старанням настоятеля і парафіян було впорядковано могилу о. С. Барановського вистелено кам’яну дорогу до церкви і печерного монастиря, розчищено джерело „Писарова криниця“, де відбувалися щорічні Йорданські свячення води‚ поставлено і освячено хрест-фігуру біля нього. Сестра-інокиня Ірина зі Львова написала на липовій дошці копію чудотворного образу Божої Матері Решнівецької.
Я нині працюю над своїм новим дослідженням „Решнівка – Малий Почаїв історичної Волині”‚ яке незабаром прийде до читача, щоб вікова думка про відновлення монастиря на Святій горі в Решнівці та масові прощі до чудотворного образу з мрії перетворилися в дійсність.