Для України правильний‚ стратегічний напрям тільки один – европейська сім’я народів. Цей напрям – щось набагато більше‚ ніж політичний вибір‚ тому що европейськість властива Україні органічно‚ вписана в її національний геном ще з часів великих київських князів. На жаль‚ згодом в українській історії мали місце роки руїни і роки неволі‚ коли від українського народу відбирали водночас і перспективу‚ і національну пам’ять.
Довго панувала кривда‚ дуже довго‚ але от сьогодні читаємо‚ що пише Президент Володимир Зеленський‚ повернувшись з Брюселю‚ де 6 жовтня відбулася зустріч‚ вже 22-га з черги‚ „Україна – Европейський союз“‚ і не можемо не радіти з цього зрілого розуміння реальности: „Ми – европейці за цінностями та принципами, за нашою внутрішньою свободою й розвиненою демократією. Це ми, українці, вмирали на Майдані за европейську ментальність…“.
Вже сам факт брюсельської зустрічі – живої‚ а не в онлайн-форматі – слід вважати успіхом України і її політики. Час-бо – з причини пандемії‚ вимушеної ізоляції держав та економічного уповільнення – не найвигідніший. І якщо Европа пішла на цей крок‚ то він свідчить‚ що европейсько-українська інтеґрація є вже динамічним і нестримним процесом. Про це ясно говорить Спільна заява зустрічі‚ хоч би отсей уступ‚ з багатьох таких же позитивних:
„ЕС підтвердив свою триваючу вагому підтримку України та її обумовленість ефективним впровадженням реформ та політичних заходів. Базуючись на успішних українських реформах та міжнародній підтримці після Революції Гідности, ЕС оголосив про нові програми з підтримки сільського господарства, місцевого мікровиробництва, малих та середніх підприємств, зокрема за рахунок кредитування у місцевій валюті, громадянського суспільства, транспорту, інфраструктури, навколишнього середовища та кліматичної діяльности, а також про конкретну підтримку для сходу України. ЕС також продовжує підтримувати Україну в питаннях децентралізації, зміцнення місцевого самоврядування та у посиленні боротьби з корупцією. Ми привітали підписання фінансових угод у рамках Інструменту европейського сусідства щодо сходу, громадянського суспільства та клімату…“.
Коментатори цієї важливої зустрічі звертають увагу‚ що на на ній Україна не піддавалася критиці‚ хоч‚ мовляв‚ підстав для цього не бракує. Наприклад‚ старший науковий співробітник Атлантичної ради у Вашінґтоні Андерс Аслунд‚ аналізуючи стан справ в українській економіці‚ зокрема у банківській сфері‚ пише: „Останні події в Національному банкові України відображають більш широкі тенденції на українській політичній арені. Зеленський продовжує систематично звільняти реформаторів з ключових посад та замінювати їх діячами з дискредитованого політичного минулого України“.
Подібні застереження чуємо й від п’ятого президента України Петра Порошенка: „Головна складність – у кризі довіри до українського керівництва з боку міжнародних партнерів. Ця криза виникла через гальмування і навіть „задній хід”, який за півтора року дала нова влада у проведенні проєвропейських реформ. З органів влади методично вичищають прозахідних управлінців. Зруйновано конкурсні засади призначень на державній службі. Натомість активно призначаються свої „кварталівці”, шовмени або рекрутуються відверті чи латентні проросійські кадри з команди Януковича“.
Тут‚ мабуть‚ сперечатися годі‚ недавнє прикре минуле все ще хапає Україну за поли‚ гальмує її проевропейську ходу. І „п’ята колона“ нікуди не поділася‚ і україножери-медведчуки‚ на догоду очманілому від імперських зазіхань Кремлеві‚ вставляють палиці в колеса українського відродження. Та тільки все це – вчорашній день‚ залишки примар проминулої ночі. Тим часом новий день виразно вчувається в підсумковому документі зустрічі „Україна – ЕС“:
„…Ми визнали европейські прагнення України та привітали її европейський вибір, як це закріплено в Угоді про асоціяцію. Ми погодилися повною мірою використовувати потенціял Угоди і у зв’язку з цим підкреслили важливість продовження виконання Україною своїх зобов’язань. Ми привітали вже досягнуті результати з імплементації Угоди про асоціяцію та успіх Поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка сприяла збільшенню двосторонньої торгівлі на близько 65 відс. з початку її застосування у січні 2016 року, завдяки чому ЕС на сьогодні є найбільшим торговельним партнером України“.
Можливо‚ не такий він швидкий‚ як нам хотілося б‚ та все ж проевропейський курс України – самоочевидний і незаперечний.