100 років тому, 9 березня 1917 року, народилася Сара Ґінцбурґ, якій вже в юному віці судилося стати знаною поеткою. У 19 років вона видала свою першу поетичну збірку „Про кентаврів“, і ця книга, хоч і була написана польською мовою, стала „перепусткою“ авторці до Спілки письменників України.
На жаль, більше її книг при житті не виходило, а саме життя видалося надто коротким. У 27-річному віці поетесу у Варшаві розстріляли гітлерівці. А знає її Україна радше не як Сару Ґінцбурґ, а як Зузанну Гінчанку, як вона сама себе „охрестила“ літературним псевдонімом.
Із нагоди 100-річчя Зузанни Гінчанки Рівненська обласна бібліотека провела 16 березня вечір-портрет „Трагічна муза Зузанни Гінчанки“, що став своєрідним пошанівком світлої пам’яті рівнянки‚ яка після втечі батьків від „Жовтневої революції“ з Києва у Рівне провела тут своє дитинство та юність: мешкала в бабусі, навчалася в гімназії‚ написала перший вірш, стала членом літературного товариства „Волинь“, уклала свою першу поетичну збірку. До Рівного вона повернулася й після навчання у Варшавському університеті.
Зузанна Гінчанка була активною в літературному та громадському житті. Успішно співпрацювала з часописами, де друкувала не лише вірші, а й публіцистику, краєзнавчі матеріяли, сатиру‚ написала кілька драм для радіо.
Після початку Другої світової війни С. Ґінцбурґ переїхала до Львова‚ працювала над перекладами польською мовою Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Маяковського та Армана Леруа де Сент-Арно. А в „Літературному альманасі“ вийшли друком її нові поетичні добірки „Пробудження“ та „У битві за врожай“. У своїх віршах Зузанна Гінчанка була провидицею подій: „Маю в собі смерть неухильну, як голка, що плаває в жилах“.
Війна застала її у Львові разом з мистецтвознавцем Майклом Вайнзігером, з яким узяла шлюб. Подружжю довелося рятуватися від гітлерівських облав, втікати до Варшави‚ де, переховуючись в помешканні подруги дитинства з Рівного Блумки Фрадіс, поетеса знову передрекла свою долю, написала вірш про свій завтрашній день – як її видають окупантам, як арештовують і страчують.
Усе це сталося через декілька днів. Розстріляли С. Ґінцбурґ на подвір’ї в’язниці. Зузанна Гінчанка відійшла у засвіти‚ але залишилися її поезія. У Польщі та Україні не згасає світла, незабутня пам’ять про неї.