Українська мова не мислима без правопису. Й останній мав би бути якщо не бездоганним, то принаймні не плутаним і безглуздим. На жаль, про основний закон мови зразка 2019 року цього не скажеш. У ньому можемо побачити таке: „За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі“.
Запам’ятали? Тоді рухаємося далі: „Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верстальниця, набірниця, порадниця та -ень: учениця“.
Застосуємо це правило. Підберемо два слова з основами на -ник і -ень: дурник і дурень. У такому разі матимемо: дурник + -иц(я) = дурниця; дурень + -иц(я) = „дурениця“ або дурниця.
Чи в камінь головою, чи каменем у голову, усе одно „дурниця“ виходить. І вона, згідно з правописом, якраз і буде „іменником на означення особи жіночої статі“, тобто одним із так званих фемінітивів, довкола яких останнім часом зламано так багато списів.
Постало просте запитання: чому, крім „учениця“, інших іменників жіночого роду, які нібито виникли внаслідок приєднання до основ на -ень, учені мужі підібрати не змогли?
А відповідь навдивовижу проста: слово „учениця“ породжено аж ніяк не від співвідносного „учень“. Воно веде свій „родовід“ від іншого однокореневого утворення – „ученик“. Однак останнє дуже вже нагадувало російський відповідник, тому його швиденько оголосили застарілим і вивели з ужитку. А далі почали писати ніби „учениця“ походить від „учня“.
От тільки мова не терпить порожнечі, й „учениця“, яка залишилася без природної пари, зайве тому свідчення.
Чому ж нікому не спало на думку, що іменник „вершниця“ з’явився на світ за посередництва рідковживаного „вершень“? Тут усе для всіх виглядає просто: вершник + -иц(я) = вершниця.
І не дивно. Закономірний словотвір -ник = -иц(я). Тому не вдасться отримати назви осіб на -иц(я), відштовхуючись від таких іменників чоловічого роду, як „бевзень“, „блазень“, „велетень“, „вискочень“, „в’язень“, „злидень“, „красень“, „лежень“, „особень“, „перевертень“, „підлизень“, „подобень“, „прихвостень“, „приходень“, „сидень“, „телепень“, „хорошень“.
Однокореневим іменником до „в’язень“ є „в’язниця“, до „гридень“ „гридниця“. Проте в’язниця це не жінка-в’язень, а тюрма; гридниця то не жінка-гридень, а будівля при князівському дворі для перебування гриднів.
Є слово „підлизниця“, але його закономірна пара – „підлизник“, а не „підлизень“.
Після такого прискіпливого розбору та проникнення в суть зароджується бажання вже не засвоїти той сумнівний закон, а повстати проти нього. До того ж для цього є й інші підстави, про які йтиметься далі.
Українська мова має загальновідомі пари: винуватець – винуватиця, мисливець – мисливиця, обранець – обраниця, плюгавець – плюгавиця, улюбленець – улюблениця, умілець – умілиця. Проте, якщо керуватися вищенаведеним приписом про наросток -иц(я), таких відповідників жіночого роду утворити не вдасться.
Натомість є інша нечудернацька настанова: „Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчиня, плавчиня, продавчиня…“ Скористаємося нею й одержимо: винуватець – „винуватчиня“, обранець – „обранчиня“, підприємець – „підприємчиня“, улюбленець – „улюбленчиня“, умілець – „умільчиня“.
Оці каліки словотвору – новітнє явище. Й імення його те саме – „фемінітиви“. Красному письменству таке й у страшному сні не могло би приснитись, але ті неоковирні утвори обов’язково виникнуть, якщо взоруватися на недолуге правило.
Та й це ще не все, бо якщо діло піде так і далі, то на додачу спливуть наверх і покручі „бандерівчиня“, „московчиня“, „торговчиня“ (замість відомих виражальних засобів „бандерівка“, „московка“, „торговка“, яким передували „бандерівець“, „московець“, „торговець“).
Річ у тім, що небораки, які придумали те правило, виявилися неспроможними прописати його належним чином. Вони немов ні сном ні духом, що „за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я)“ утворено не лише „іменники на означення осіб жіночої статі“. Ці наростки породили й багато інших іменників жіночого роду. Тому це не я, а упущення відшмагало укладачів нового правопису, виставило їх у смішному вигляді, бо є свідченням недбальства.
Ще одна заувага. Немає якоїсь лінійної залежності між однокореневими одиницями мови для називання чоловіків і жінок. Тому писати, що „основам на…“ відповідає така-то словотворча частина (-ень – -иц(я), а -ець – -ин(я), як у вказівках), це не бачити далі свого носа.