На місці сучасної площі Слави на Печерську у Києві за часів Київської Руси стояв Миколаївський жіночий монастир. Але 1115 року князь Мстислав Володимирович перетворив його на чоловічий. Протягом багатьох століть цей монастир неодноразово руйнувався й відбудовувався. Нарешті на кошти Івана Мазепи у 1690-1696 роках було збудовано новий собор за проєктом Івана Зарудного. Будівництвом піклувався Йосип Старцев.
Микільський собор на початку XX ст. (Фото: Вікіпедія)
У 1713 році на сучасній Арсенальній площі на кошти київського губернатора було збудовано Пустинно-Миколаївську церкву, яку ще називали Слупською, або Малим Миколаєм. Після цього Мазепин Миколаївський собор почали називати Великим Миколою. Його передали Військовому відомству у 1821 році.
В січні 1918 року під час обстрілу Києва більшовиками дзвіниця і собор були пошкоджені. Собор знаменитий тим, що 22 травня 1919 року о. Василь Липківський в супроводі хору Миколи Леонтовича відслужив в ньому першу літургію українською мовою.
Протягом 1920-их років Українська Академія Наук піклувалась збереженням і реставрацією Військово-Микільського собору. Але після переїзду радянського уряду з Харкова до Києва собор і дзвіницю було знищено. В 1934 році монастирській трапезній пощастило, її було зруйновано в лише у 1960-их роках.
У 1962-1965 роках на місці монастиря здудовано Палац піонерів і школярів.
Пляни про відтворення храму постали у 2010-их роках, але після Президента Віктора Ющенка цим питанням ніхто не займався. Настав час відновити історичну справедливість.
Олександер Толпигін,
Ню-Йорк