ЛУЦЬК. – IV Міжнародний літературний фестиваль „Фронтера“ 10-12 червня зібрав книгоманів не лише у закритих приміщеннях, а й на цікавих локаціях під відкритим небом.
Завдання „Фронтери“ – сприяти позиціонуванню Луцька як одного з інтелектуальних центрів України та Волині; активізувати культурне середовище міста та області та запропонувати дійство, що гуртує навколо себе представників місцевих культурних організацій та національних товариств, мистців, представників органів місцевого самоврядування та соціяльно-відповідального бізнесу.
Проєкт здійснюється за підтримки Українського культурного фонду, а також партнерів – Луцької міської ради, Генерального консульство Польщі в Луцьку, громадських діячів Богдана Шиби та Романа Бондарука.
Директорка фестивалю „Фронтера“ керівниця мистецького об’єднання „СтендаЛь“ Ельвіра Яцута, відкриваючи черговий фестиваль, почала з того, що фронтера – це прикордоння. В широкому сенсі слова. У цьому випадку – мистецьке, літературне, інтелектуальне.
„Я обійшов уже майже всю 30-кілометрову зону відчуження, – розповідав на презентації своєї повісті „Чормет“ її автор Маркіян Камиш. – Проник-нення в зону – це вже порушення закону, яке тягне за собою адміністративне покарання. А якби я виносив звідти не враження, а те, що виносять герої моєї повісті, і кримінальне. Але я вже не можу без неї. Це частина мого життя і, власне, моєї творчости“.
„Як я ненавиджу 200-гривневу купюру із зображенням Лесі Українки, яку досі друкують з подачі колишнього міністра освіти Табачника, – бідкалась зі сцени знана літераторка, публіцистка і екс-лучанка Оксана Забужко. – А ще більше пам’ятник їй у Києві на бульварі її ж імені навпроти сумнозвісного за часів Януковича Центрвиборчкому, соцреалістичний монументалізм якого з отими дебелими стегнами ніби копіює „колхозніцу“ Мухіної з московської виставки досягнень. У радянські часи з Лесі Українки зліпили таку собі „бальну дівчинку“, яка написала п’єсу „Лісова пісня“, кілька поем і вірші, а найголовніше, була революціонеркою по духу. Насправді ж вона була однією з найвизначніших культурних постатей в Европі кінця ХІХ, початку ХХ століття“.
„Український читач мало знайомий із літераторами з Польщі Кшиштофом Чижевським та Віолеттою Гжегожевською, – сказав Олександр Бойченко, письменник і модератор. – Між тим, Кшиштоф створив у невеликому містечку на кордоні Польщі і Литви міжнародний літературний клуб, який діє уже багато років, є знаним в Европі поетом. Віолетта ж своєю чергою номінувалась на кілька престижних европейських літературних премій. Такі автори мають бути відомими і у нас. Власне, мета „Фронтери“ і полягає, насамперед, у тому, аби популяризувати кращі твори авторів з країн-учасниць фестивалю в Україні, а українських відповідно в них“.
„Ми готуємось до проведення у Луцьку міжнародного літературного фестивалю „Фронтера“ протягом року, – розповідала Ельвіра Яцута. – Найскладніше – визначитись з країнами-учасницями і зарубіжними авторами. Та завдяки досвіду, якого ми набули, ставши співорганізаторами міжнародного поетичного фестивалю „Меридіан“, та активній допомозі наших вітчизняних письменників Андрія Любки, Макса Кідрука, Олександра Бойченка нам вдається залучати цікавих знаних авторів із усіх країн-учасниць. Скажімо, Любка і Бойченко перекладали твори наших польських гостей. Цікаво було з Марісом Салейсом, який спочатку був зорієнтований на львівський книжковий форум, та все ж приїхав на „Фронтеру“.
Гасло фестивалю про століття роздумів тією чи іншою мірою знаходить відображення у кожній фестивальній літературній події. Мабуть, найбільш промовисто про цей період в українській і европейській історії сказала ще на першому фестивалі „Фронтера“ Оксана Забужко. Вона зазначила, що недовершеність найголовніших устремлінь після Першої світової війни плавно перейшла у Другу світову, а відтак після неї перенеслась і до наших днів. Тож ми приречені довершувати недовершене. Бо ніщо не береться з нічого.