Кажуть в народі‚ що помилка в гріх не ставиться‚ і правду мають. Помилятися – це‚ на жаль‚ дуже по-людськи. Все життя наше зіткане з неуникних помилок і більших чи менших спотикань об камінці на дорозі. В інакший спосіб життєвий досвід не набувається. І якби кожен хибний крок оголошувався гріхом‚ то вже й сонце перестало б світити над землею.
А все ж є суспільна сфера – судочинство‚ – коли за помилку слідчого‚ прокурора і судді невинна людина платить життям або довгими роками тюрми за злочин‚ вчинений зовсім іншою особою. Це вже направду тяжкий гріх.
Таких помилок у світі – не одна і не дві. У 2006 році суд в Далласі виправдав 57-річного Ларі Фуллера: абсолютно невинний‚ він карався в тюрмі 25 років. Ще сумніша‚ бо непоправна‚ доля спіткала‚ теж через помилку суддів‚ 14-річного Джорджа Стінні‚ якого у 1944 році засудили Південній Каролайні на кару смерти і по кількох днях стратили. Весною 2018 року в Польщі суд виправдав Томаша Коменду – після 18 років тюрми. В Китаї у 2014-му виправдали чоловіка на ім’я Гуугджі‚ якого розстріляли 18 років тому…
А ось випадок‚ що теж ледве не закінчився трагедією для старшого сержанта Національної ґвардії України Віталія Марківа. Минулого року суд італійського міста Павія засудив українця до 24 років позбавлення волі – за нібито навмисне вбивство у травні 2014 року на Донбасі італійського журналіста Андреа Рокеллі і його російського перекладача Андрія Миронова. Швидкий і упереджений суд у своєму звичуваченні ґрунтувався також на тенденційній‚ вельми приблизній за фактажем публікації‚ що з’явилася у газеті „Corriere della Sera“ відразу наступного дня після загибелі тих двох осіб. З тексту статті випливало‚ що в момент трагедії В. Марків зі своєю чотою утримував гору Карачун поблизу Слов’янська і що особисто командував мінометним комплексом‚ націливши його на цивільних журналістів.
Почалася довга і‚ до чести української сторони‚ невідступна боротьба за звільнення несправедливо покараного українського сержанта. Від апеляції до апеляції з’ясовувалися все нові й нові подробиці‚ котрі змушували суддів все глибше сумніватися у їхньму реченцеві для В. Марківа.
Наприклад‚ що та авторка публікації покликался на англомовну телефонну розмову В. Марківа з товаришами і з невміло перекладного нею змісту впливало‚ що сержант потверджував навмисне вбивство. А насправді йшлося про засторогу для журналістів не наближатися до гори Карачун у моменти жорстоких боїв. З’ясувалася й така важлива деталь: до мінометного комплексу В. Марків не мав жодного стосунку‚ в його руках був лише автомат‚ а кулі з цієї зброї аж ніяк не могли досягати до місця‚ де перебували цивільні особи. Крім усього‚ в останньому перед загибеллю відеозаписі А. Миронов свідчив‚ що журналісти потрапили під перехресний вогонь‚ тобто‚ що в тому фатальному бою брали участь і росйські формації московського терориста Ігоря Ґіркіна‚ і це зобов’язані були взяти до уваги італійські слідчі. І довга низка інших уточнень‚ котрі врешті зробили очевидним помилкове рішення суду в Павії.
До чисто кримінального аспекту справи долучався і політичний: італійська сторона спочатку не розуміла українських реалій і не вважала Антитерористичну операції на Донбасі війною.
Неспростовні докази логічно привели італійську Феміду до визнання своєї помилки і скасування несправедливого вироку для В. Марківа. 3 листопада Апелаційний суд Італії зняв з українця всі звинувачення‚ він вийшов з в’язниці‚ де пробув майже три роки. Вийшов обгорнутий в український прапор і в сорочинці з тризубом на грудях. І це в нього – не данина моді‚ а знаки глибоких переконань. В. Марків виріс в Італії‚ але у перші ж дні Революції Гідности поїхав до Києва‚ а згодом вступив в Національну ґвардію і пішов добровільцем на війну за Україну.
Не інакше‚ як справедливим вироком повине закінчуватися кожне судове розслідування. У тому числі й щодо відомих в Україні волонтера і музиканта Андрія Антоненка‚ лікарки Юлії Кузьменко і волонтерки Яни Дугарь‚ яких бездоказово підозрюють у замінування авта‚ в результаті чого 20 липня 2016 року у Києві загинув журналіст Павло Шеремет. Не може не викликати тривоги‚ що „підозрюваними“ стали одні з найпатріотичніших людей в країні. І тяжко розраховувати‚ що нереформоване‚ скомпрометоване від п’ят до вух українське правосуддя спроможеться уникнути помилки.