І цього року день 9 травня в Україні не обійшовся без червоних прапорів‚ ґеорґіївських стрічок і портретів ветеранів „Великої вітчизняної війни“‚ від голови до ніг обвішаних орденами за „перемогу над фашизмом“. Рецидиви совєтизму‚ певна річ‚ все ще можливі‚ незалежна українська держава досі не знайшла у собі політичної волі викорінити бодай найвідвертіше‚ найбільш злісне україножерство. Не покаране‚ воно збирає сили і знову піднімає голову. Отож зовсім не про рецидиви йдеться. Просовєтська‚ проросійська акція „Безсмертний полк“ у Києві та інших українських містах‚ попри обмежену кількість учасників‚ звертала на себе увагу чіткою і ледве чи випадковою організованістю. Бо насправді вона була частиною загальноросійського сценарія святкування „великої перемоги“ – добре і заздалегідь сплянованою пропаґандою антиісторичного міту про особливі заслуги Росії перед людством.
Москві конче потрібна спотворена людська пам’ять про стражданння народів у Другій світовій війні‚ бо лише за цієї умови‚ лише за цього диявольського фальшування історичної правди Кремль дістає ефективний інструмент для сьогоднішньої неоімперської політики.
Добре відомо‚ що не безневинна Росія за Другу світову війну‚ – втім‚ як і за Першу – за страшні рани земні‚ за мільйони й мільйони жертв. Кожну треба пам’ятати‚ за кожну треба молитися. Особливо – за жертви невинні‚ замордовані ще між війнами у сталінських катівнях і концтаборах‚ у трьох антиукраїнських голодоморах. І радіти перемозі Сталіна над Гітлером‚ перемозі червоного фашизму над фашизмом коричневим може лише людина або несповна розуму‚ або невиправний‚ смертельний ворог України і її незалежности.
Не дивно‚ що в Києві‚ Дніпрі‚ Одесі‚ Запоріжжжі сталися сутички українських патріотів з учасниками ходи „Безсмертного полку“. Дивне інше: правоохоронці взяли сторону червонопрапорників‚ хоч закон забороняє в Україні комуністичну символіку. Серед близько сотні затриманих поліцією майже всі – члени Організації Українських Націоналістів. Їх жорстоко‚ по-садистськи побили.
Найгостріші вуличні конфлікти сталися у Дніпрі‚ де молодики з-під наметів „Опозиційного бльоку“ накинулися на учасників Антитерористичної операції.
Міністер внутрішніх справ Арсен Аваков нібито належним чином відреаґував на інцидент‚ звільнивши від посад декількох керівників міського управління поліції. Але ким він їх замінить – ось у чому питання‚ адже від самого А. Авакова смердить антиукраїнством. Міський голова Дніпра Борис Філатов‚ висуванець від Українського об’єднання патріотів‚ за два роки перетворив Дніпро у форпост українства на сході країни‚ а цього україноненависники не можуть йому простити. „Поліція украй скорумпована‚ два роки наші недруги розгойдують ситуацію в місті‚ – розповідає Б. Філатов‚ – два роки я відбиваюся на усіх фронтах‚ але з боку уряду‚ з боку держави мені ніхто не допомагає“. Знов таки – чи це випадково?
„Ми побачили спекулювання на людських почуттях“‚ – таким слабким‚ ніяким коментарем відгукнувся на події 9 травня Президент Петро Порошенко. Чому б не сказати‚ хто спекулює і з якою метою? Чому б не розділити гідні людські почуття від негідних?
Що до антиукраїнських акцій причетний сумновідомий Віктор Медведчук – це вже навіть не версія‚ а логічний висновок. Кум Володимира Путіна певно ж не сидить‚ склавши руки. Його вплив в Україні‚ мабуть‚ більший‚ ніж можемо здогадуватися. Не маючи жодних законних повноважень‚ В. Медведчук є незмінним учасником „мінського процесу“‚ таємною метою якого є схилити Україну до кремлівського пляну зараження українського державного організму вірусами донбаської ненависти до України. Очевидно‚ саме В. Медведчук є організатором і посередником телефонних переговорів між П. Порошенком і В. Путіном‚ деталі котрих тримаються в таємниці від українського суспільства.
Чим це все закінчиться? Ось що з цього приводу думає відомий кримсько-татарський журналіст Айдер Муждабаєв (читаючи його гостре судження‚ візьмімо до уваги‚ що кримські татари надзвичайно чутливі до долі України‚ бо Україна – єдина надія на порятунок їхнього нещасного народу):
„Головний нині принцип діяльности влади – бездіяльність – показав‚ як це небезпечно для України. Росія‚ не маючи можливости відкрито атакувати й програючи гібридну війну за Европу‚ переходить в наступ внутрі України. Все вільніше чують себе вчорашні „реґіонали“‚ яким влада від слабкости або за взаємнимм інтересом віддає міста. А водночас панічно боїться активности громадянського суспільства‚ тому не використовує у найважливішій для країни справі – зміцненні безпеки – потенціял ветеранів АТО. А полем битви за Україну можуть виявитися відразу декілька міст. Там Росія має серйозні ресурси: зомбоване пропаґандою „руского міра“ населення‚ московську аґентуру‚ організовані групи бойовиків‚ своїх людей влади на усіх рівнях‚ слабкість міського самоправління і поліції. Виникає враження‚ що влада боїться свого народу більше‚ ніж ворога. Якщо негайно не інституалізувати добровольців в різній корисній для країни якості‚ якщо скрізь‚ від Києва до реґіонів‚ не спертися у збереженні країни на ветеранів АТО‚ на патріотів‚ то ця бочка з порохом неминуче вибухне. Й тоді події в Дніпрі 9 травня здадуться дитячою забавою“.