Мовби приречене на обтяжливі внутрішні протистояння‚ українське суспільство стоїть нині перед питанням особливої ваги – як бути з землею? Втім‚ особливу вагу воно‚ це сакраментальне українське питання‚ мало вже 100 літ тому‚ і його нерозв’язність великою мірою спричинила тяжку проблему і для Центральної Ради‚ і для уряду Гетьмана Павла Скоропадського‚ і для Директорії. Не дай‚ Боже‚ щоб це повторилося.
Сьогодні зударилися дві точки зору: за вільний земельний ринок – і проти цього. Кожна має рішучих прихильників і непохитних опонентів. З обидвох сторін висуваються певні арґументи‚ в цілому лише поглиблюючи лінію незгоди. Атмосфера наелектризована‚ дуже можливі масові вуличні акції. Не чекаючи вибуху‚ пішов з посади Міністер аґропромислового комплексу Тарас Кутовий. Не витримав безвихідної ситуації – коли‚ з одного боку‚ земельна реформа давно назріла‚ а з іншого – вона неймовірно тяжка до здійснення за сьогоднішніх політичних і економічних обставин.
Взаєморозумінню‚ спокійному зіставленню і зважуванню різних поглядів та пропозицій шкодить брак довіри людей до власної держави‚ особливо ж – до депутатів Верховної Ради‚ вкрай скомпрометованих зловживанням службовим становищем‚ корупційними зв’язками з олігархією.
Отже‚ до чого зводяться ці дві несумісні позиції? Для зручности назвемо їх прагматиками й ідеалістами. Скасування мораторіюму на продаж земель сільськогосподарського призначення і запровадження вільноринкових умов у цій потенційно потужній‚ конкурентноздатній газлузі витягне Україну з економічної відсталости – впевняють перші. Чинний від 2001 року мораторіюм вони вважають „мітом“‚ бо‚ мовляв‚ фактичний ринок землі діє всі ці роки‚ тільки в „тіні“. Продажне чиновництво в догоду олігархам застосовує‚ в обхід законів‚ десятки різних схем‚ даючи „зелене світло“ для виникнення монополій. З відкриттям ринку землі галузь дістане величезний інвестиційний ресурс. Експерти‚ з когорти прагматиків‚ підрахували‚ що у випадку вільного доступу чужоземців до придбання землі в Україні в її аґро-промисловий комплекс щороку вливатиметься понад 6 млрд. дол.
Ще одна істотна вада нинішнього стану речей. З відновленням незалежної української держави колишні колгоспні землі були поділені між селянами на двогектарні паї. Далеко не всі власники паїв пов’язують своє життя з сільськогосподарським виробництвом. Переважна більшість їх віддає свою землю в оренду. Орендарі ж‚ змушені працювати на багатьох окремих латках‚ а не на суцільному масиві поля‚ обмежені у своїй продуктивності: велика техніка‚ трактори і комбайни‚ не може перестрибувати з латки на латку. Вони чекають можливости викупити зручні для них паї. В цілому по країні площа паїв становить 27 млн. гектарів. Коли ж виникне вільний ринок і земля подорожчає‚ то подорожчає й оренда‚ отже – усім вигідно.
І ще більшу переспектву дістануть великі аґроголдинґи‚ у використанні яких – сотні тисяч гектарів ріллі. Саме вони запевнили 42 відс. загальнукраїнського експорту‚ випередивши провідні промисловві галузі.
А тепер – логіка ідеалістів. Від скасування мораторіюму на продаж землі вони чекають ще страшнішого соціяльного розшарування‚ ніж це є сьогодні. Ті 27 млн. гектарів можуть бути скуплені п’ятьма-десятьма найбагатшими родинами‚ які не матимуть потреби ні в українських селах‚ ні в українських селянах. Іншими словами‚ це буде не продаж землі‚ а продаж України. Тим більше‚ якщо право купувати дістануть і чужинці.
Ось так гостро засуджує ідею скасування мораторіюму провідник Радикальної партії Олег Ляшко: „В українців за копійки скуплять землю‚ а китайцям продадуть за мільярди. Коли прездент каже‚ що продаж землі – єдиний спосіб привести інвестора – це неправда. Дайте дешеві кредити нашим селянам‚ дайте їм дотації‚ як в Европі‚ і селяни рай на своїй землі збудують… Землю можна продати один раз‚ після чого наші діти ходитимуть батраками по власній землі‚ а завтра селяни підуть по світу з простягнутою рукою. Коли ми будемо продавати не землю‚ а право оренди на неї‚ і передбачити оплату лише в грошах‚ то це доволить селянам заробляти на власній землі“.
Рішуче проти вільного ринку землі виступає Аґрарна партія України, яка заініціювала всеукраїнську акцію „Не дамо вкрасти землю!“. Голова партії Віталій Скоцик говорить: „Більшості українців нічого пояснювати не треба: вони прекрасно розуміють, що, розбазаривши землю, держава не вистоїть, і готові зупинити земельну аферу. Причому і селяни, і мешканці міст однаково активно долучилися до збору підписів. Акція вже стала символом єднання українців навколо простої і надважливої ідеї – захисту української землі. 90 відс. категорично проти розпродажу головного національного багатства, який у нинішніх умовах підірве роботу аґрарної галузі і дестабілізує країну…Таку єдність українці засвідчували тільки під час референдуму про незалежність у грудні 1991 року“.
І ще одна дотична проблема. Зачувши можливість скасування мораторіюму на продаж землі‚ активізувалися злочинні групи‚ так звані рейдери. На підставі різних махінацій з документами‚ вони силою намагаються захопити найбільше землі‚ щоб з відкриттям вільного ринку нажитися на високій ціні. У Кіровоградській області дійшло до того‚ що фармери змушені були утворити „Аґрарну самооборону“ і зброєю відбиватися від рейдерів.
Що про це все думають мудрі люди? А академік Ігор Юхновський поза сумнівами‚ належить до мудрих‚ справді автортетних українців. Ось його недавнє висловлювання на тему землі:
„Оскільки з розпадом СРСР проявилася технологічна відсталість нашої промисловости, а її продукція виявилася неконкурентоспроможною, порівняно з аналогами інших країн‚ – варто шукати іншу опору для економіки. Це наші врожайні землі, котрі є еквівалентом високотехнологічного виробництва. Ви можете кинути зерно в українську, польську й німецьку землю. І з допомогою однакової технології обробітку землі отримаєте різний результат. Урожай з української землі біологічно буде вдесятеро вартісніший, ніж з польської чи німецької. Тому сільськогосподарська галузь, харчова й легка промисловість мають стати основою української економіки. Бо вони найшвидше дають додану вартість.
Отже, у владі повинна бути потужна партія аґрарного спрямування, й вона вже активно формується і діє в Україні. Більше того, всі українські аґрарні політичні сили і фракції мають об’єднатися. Без цього країна не підніметься. Загалом, на розвитку аґрарної галузі як найбільш перспективної має зосередитися і президент, і уряд, і парлямент. Необхідно створити Земельний банк, який відатиме торгівлею землі та кредитами для сільгоспвиробників. Також слід приділити увагу створенню робочих місць у цій галузі для розвитку сімейних господарств. Бо аґрарні академії не мають куди посилати випускників. Треба розбудувати фармерство“.
Питання землі залишається на порядку денному української політики. У Верховній Раді з цього приводу зареєстровано три законопроєкти‚ але ледве чи в найближчий час хоч один з них набуде чинности. Питання настільки вибухонебезпечне‚ що навіть Міжнародний валютний фонд перестав вимагати від України негайної земельної реформи і скасування мораторіюму на продаж землі‚ хоч ще недавно від цього узалежнював виділення чергового грошового траншу.
Тим часом Кабінет міністрів ініціює багатогранну програму з підтримки українського фармерства. Прем’єр-міністер Володимир Гройсман повідомив‚ що у проєкті бюджету на 2018 рік уряд пропонує парляментові виділити 1 млрд. грн. на підтримку невеликих фармерських господарств‚ щоб село українське не тільки вирощувало‚ а й переробляло продукцію‚ залучаючи до праці все більше робочих рук.
Добрі наміри.