У Провідну неділю ми відвідуємо Личаківський цвинтар у Львові, щоб помолитися при могилі Маріяна Коця, друга мого чоловіка Ярослава ще з дитячих років. В глибині цвинтаря, на горбочку, є пам’ятник зі словами: „Видавець, меценат, подвижник національної культури“, а на розкритій книзі – слова: „Зігрій мене своїм теплом, Земле моя! Я так любив Тебе душею і серцем своїм, моя Україно!“
Багато добрих діл для української громади і України зробили Маріян і Іванка Коці, мешканці Джерзі-Ситі, Ню-Джерзі, де, приїхавши з Европи, відразу заснували суботню Школу українознавства. Пригадуються відвідини Коців у їхній хаті, в горах, в Лексінґтоні, Ню-Йорк, куди вони пізніше переїхали. Елеґантне, зі смаком влаштоване мешкання, наче музей, повне чудових мистецьких творів. А перед хатою маси великих пакунків. На запит була відповідь: „Це частина того, що поїде в Україну“.
А інші відвідини: у Коців гостював письменник Олесь Бердник. М. Коць його возив по Америці, всюди, де він мав можливість виступити. М. Коць привозив до Торонто картини Людмили Морозової на виставку жінок-мисткинь з нагоди конґресу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. Він мав своє видавництво: „M.P. Kots Publishing“. У мене на поличці стоїть вісім томів „Кодексу українських народних пісень“ Зіновія Лиська. Праця недокінчена. Хтось перебрав видання „Кодексу“ і дев’ятий том вже не появився.
У видавництві вийшли також твори письменників Юрія Косача, Галини Журби, Павла Мовчана, О. Бердника. Близько 60 книг, виданих тим видавництвом, було колись подано у „Свободі“.
У своїй статті з приводу смерти М. Коця Роман Ференцевич у „Свободі“ 11 березня 2011 року згадав пожертви Коців на добродійні цілі. Варта пригадати: в листопаді 1989 року 260 тис. дол. на Фонд допомоги дітям Чорнобиля, при кінці 1990 року – 375 тис. дол. на Народний фонд допомоги Україні. На купівлю будинку Українського Соціологічного Інституту в Ню-Йорку – 200 тис. дол. На ремонт львівської бібліотеки ім. Василя Стефаника 470 тис. дол., на проведння фестивалю „Київ Мюзік Фест 91“ та конкурс композиторів там же. В 1993 році допомагав у створенні Музею гетьманства в Києві, підтримував донецькі школи, журнал „Світовид“. Був ініціятором і спонзором встановлення пам’ятника гетьманові Іванові Мазепі, який відкривав тодішній Президент України Леонід Кравчук. Неможливо все згадати. Свою колосальну колекцію творів мистецтва подарували Коці Палацові мистецтва, який є частиною бібліотеки Василя Стефаника у Львові.
Мистець Л. Морозова та славний танцюрист Василь Авраменко по смерті спочили вічним сном на рідній землі завдяки М. Коця. В останні роки свого життя М. Коць повернувся в Україну, де під сердечною опікою родини Василя Боднара проживав свої осінні дні.
За всі добрі діла міська рада Львова в 2010 році нагородила мецената М. Коця „Орденом Лева“.
М. Коць хотів бути похованим коло свого брата Романа, якого в 1943 році вбили радянські партизани-ковпаківці в Карпатах і який похований на тому ж цвинтарі. Не дозволили. При вході на Личаківський цвинтар є могили „заслужених людей“. М. Коць лежить далеко, на горбочку. Хіба ж він не заслужений для української громади? Для Львова? Для України?
У 2015 році ми пішли знову на цвинтар помолитися. До могили М. Коця були вже муровані сходи, приватно зроблені. Доступ був легший. Біля могили старі дерева шептали з нами молитву.
Спи спокійно, Маріяне. Хоч Іванка спочиває далеко від Тебе в Америці, ви разом у вічності, обдаровані Божою ласкою за всі ваші добрі діла. Вічна Вам пам’ять!