100 років тому, 28 серпня 1921 року, в Києві разом зі своїми побратимами був розстріляний Іван Чепілко, голова Центрального українського повстанського комітету. Це був підпільний військово-політичний центр для керування національним антибільшовицьким здвигом. Завданнями комітету, створеного в Києві 18 березня 1921 року, була підготовка, організація та реалізація загальноукраїнського повстання з метою повалити комуністичний режим. І. Чепілко, який народився 1880 року в Борисполі у родині військового. Він закінчив Київське військове фельдшерське училище, був військовим фельдшером у Стародубському полку, а потім у Київському військовому шпиталі. Був засуджений за участь у боротьбі проти московського самодержавства.
Активним діячем Всеукраїнського повстанського руху був також Федір Наконечний з Полтавщини, теж розстріляний 28 серпня 1921 року в Києві. Значну організаційну і бойову допомогу повстанцям виявляв начальник розвідувальної управи Першого Генерального штабу армії УНР підполковник Олександр Кузьмінський. В цьому часі до комітету входили Микола Комар, працівники поштової контори Зотик Коростюк та Леонтій Онищук, секретар геофізичної секції Академії наук Макар Суходольський та колишній начальник оперативного штабу корпусу Січових Стрільців армії УНР. До активної роботи було залучено інструктора шкіл Капітона Бендрик-Ганджу, відомого літератора Григорія Чупринку та інших. Штаб комітету спочатку розташовувався у Києві, згодом перемістився до Ірпеня. Його комендантом було призначено Миколу Чепілка.
Комітет безпосередньо підтримував зв’язок губернськими та іншими повстанськими загонами та з підпільною Київською міською військовою організацією, яка базувалася в школі Червоних старшин, на чолі з полковником Юрієм Гринем, який займав посаду уповноваженого Київського повітового відділу охорони здоров’я. Серед організаторів також була дружина полковника Ю. Гриня Юлія Кривицька (за іншими даними Криницька). З комітетом були пов’язані впливові на Київщині отамани Юліан Мордалевич та Орлик (Федір Артеменко).
Перший 12 квітня 1921 року був призначений керівником повстанських сил у районі Київ-Козятин-Фастів– Київ, а розпорядженням Симона Петлюри від 24 травня 1921 року, був призначений командуючим Другою повстанською групою. Повноважними представниками комітету з організації повстанського руху на Полтавщині та Чернігівщині було затверджено Ю. Гриня, на Катеринославщині і Таврії – голову Катеринославського губернського повстанкому Андрія Зірку, а в Холодноярській військовій організації – Григорія Чупринку. Представником на Катеринославщині був старшина Олександр Нестеренко. Особливі повноваження організатора повстання на Катеринославщині, в Північній Таврії і Західній Херсонщині Повстансько-партизанським штабом було надано д-ру Гелєву, який після відвідин резиденції УНР у Тарнові на початку 1921 року з групою осіб прибув у Катеринославську губернію. Разом з ним приїхали з Тарнова його помічник, отаман Рибалка-Зірка, ад’ютант Гелєва Олексій Кравченко, організатор повстання в Нікопольському районі Микитенко-Огник, організатор з Мелітопольського повіту Кімлач, організатор з Білозерського району Мелітопольського повіту полковник Семінько.
Це був передовий бойовий загін, який з повною посвятою взявся сумлінно захищати свою землю і народ від ворожого більшовицько-московського наїзду. Додатково згодом для такого бойового захисту на Київщині були направлені з Тарнова Завгородній, Бесарабенко, Заяць і Ковбаса. До Одеського району виїхав також полковник Зейгош та низка інших організаторів повстання в районах. При штабі Петлюри на деякий час залишалися для зв’язку Цибенко і Карпенко, які в подальшому також відбули в Україну.
Через недостатню підготовленість початок повстання в Києві та окрузі неодноразово переносився. Це дозволило більшовикам виявити і ліквідувати військово-організаційні структури та загони, зокрема, повстанські сили в Уманському, Звенигородському повітах Київської губернії, в районі Холодного Яру та посилити морально-політичний розклад українського підпілля і в середину завести дезорганізацію.
Провокації і арешти похитнули частину отаманів, вони почали вести переговори з представниками влади про здачу своїх загонів. Одним з перших почав вести такі переговори отаман Юліан Мордалевич, який написав звернення, яке незабаром було видруковане у формі листівки і швидко поширювалося серед повстанців.
Більшовики заарештували близько 1,200 повстанців. 28 серпня 1921 року було розстріляно 39 осіб, з них чотири жінки, до ув’язнення в концентраційні табори на різні строки засудили 25 осіб, серед них 12 жінок. Розстріляні Наконечний Федір, 37 років; Махиня Спиридон, 26 років; Грудницький Олександр, 29 років; Комар Микола, 45 років; Коростюк Зотик, 39 років; Онищук Леонтій, 34 роки; Косар Олена, 33 років; Заєць Феодосій, 35 років; Заєць Анастасія, 35 років; Абраменко (Андрух) Іван, 25 років; Гринь Юрій, 29 років; Бендрик-Ганджа Капітон, 42 роки; Кривицька Юлія, 30 років; Суходольський Макарій, 36 років; Колтунович Аркадій, 24 роки; Курдиш-Івашко Кіндрат, 29 років; Лимаренко Іван, 30 років; Філоненко Юхим, 25 років; Чупринка Григорій, 42 роки; Копиця Феогност, 19 років; Никифоренко Петро, 50 років; Карпенко Абрам, 23 роки; Дашковський Олександр, 20 років; Шаповал Юхим, 23 роки; Решетуха Антон, 31 рік; Шостак Терентій, 24 роки; Перослик Микола, 30 років; Бендарський Деонисій, 24 роки; Тимошенко Володимир, 25 років; Бойко Іван, 28 років; Гуринський-Кухта Петро, 24 роки; Дашковський Осип, 25 років; Залужний Михайло, 27 років; Зубрицький Олександр, 31 рік; Стасін Мойсей, 50 років; Баньковський Олександр, 31 рік; Майорський Марк, 44 роки; Степанова Надія, 29 років.
Так завершилася ще одна жертовна спроба українців вирватися з-під більшовицького російського ярма.