Недавнє відведення російських військ від кордонів з Україною дає час і можливості для переоцінки. Ніхто не вірить, що бойові дії між Росією і рештою світу закінчилися. Cтало більш очевидним, що, на щастя, західний світ стає більш чутливим і готовим протистояти російській аґресії, хоча незрозуміло до якої міри.
Також зрозуміло, що Президент України Володимир Зеленський, хоч неофіт, але він – лідер з чітким порядком денним, навіть якщо цей порядок денний не буде повністю підтриманий ґльобальною цивілізованою спільнотою.
Протягом усієї недавньої кризи Президент В. Зеленський лобіював прагнення Заходу до оборони України. У зв’язку з цим він був успішним. У кожному випадку, В. Зеленський піднімав питання Пляну дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО, визнаючи, що членство в оборонному альянсі є єдиним довгостроковим рішенням проти російської аґресії.
Нещодавно прийнятий Комітетом Сенату з питань зовнішніх відносин Закон для України „Про партнерство у галузі безпеки“ 2021 року (як не дивно підтриманий обома партіями) вітається, однак, очевидно, цього замало. Насправді рівень наданої підтримки є дивовижним, враховуючи давні стосунки та знайомство голови комітету з Україною. Про НАТО згадують багато разів, але питання надання Україні ПДЧ в НАТО пропускається повністю та кричуще.
Заяви президента та секретаря Ентоні Блінкена також були в основному невдалими. Насправді дії США щодо озброєння України були набагато рішучішими та ефективнішими, ніж їхні заяви.
Згаданий закон слід надіслати назад до Комітету з включенням дуже конкретної мови, що США підтримують ПДЧ НАТО для України. Інакше закон принесе більше шкоди, ніж користи, оскільки заспокоїть погано інформованих та відверне подальше лобіювання.
Хоча часто висувається арґумент, що ініціятива членів Конґресу від будь-якої партії не повинна відступати від позиції лідера партії, я хотів би нагадати своїм колеґам-демократам, що якби це було так, Україна не отримала б підтримки від США під час президентства Дональда Трампа. Однак такі сенатори, як покійний Джон Маккейн та Роберт Портман, часто перемагали, незважаючи на лідера своєї партії.
Члени Конґресу мають керувати і бути представниками волі своїх виборців. Українські американці в переважній більшості підтримують ПДЧ НАТО для України. Сенатор Менендес повинен керувати цією справою. Президент Джо Байден і секретар Е. Блінкен згодом послідують.
Найбільш позитивним розвитком подій під час цієї останньої кризи стало те, що відбулося в Німеччині, історично проросійській нації та державі, що була такою століттями включно з правлінням Романових. Міністер закордонних справ Німеччини Хайко Маас підкреслив підтримку Берліном Києва під час його першої візити до лінії фронту на сході України. Він критикував зменшення міжнародної уваги. Нарешті він звернувся до України: „Ми не залишимо вас поки не буде спокою, коли справа дійде до вреґулювання конфлікту тут, на сході. Ми стоїмо з Україною з цих питань, і це не зміниться“.
В інтерв’ю „Redaktionsnetzwerk Deutschland (RND)“ Міністер оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбавер заявила про подальше збільшення військових витрат на маштабну програму переозброєння на найближчі роки. Вона погрожувала Росії та Китаю і зауважила: „Росія з її ядерним арсеналом озброєнь, на відміну від Китаю, є дуже неминучою загрозою як звичайною, так і ядерною зброєю“. Визнання міністром оборони Німеччини, що аґресивна Росія є на порозі Европи і, отже, Німеччини, було дуже важливим. Кілька німецьких експертів висловили думку, що „Північний потік-2“ – це не економічне питання для Росії, а геостратегічне. Це – хіба нова Німеччина.
Це можуть бути позитивні зрушення, проте їм не вистачає остаточного визнання того, що єдиним способом зупинити Путіна та Росію є розташування НАТО на її кордонах. Росія вторглася в Україну і загрожує подальшою аґресією. Кінцева стратегія також зрозуміла кожному. Єдине, чого бракує, – це рішучих дій щодо чіткого викладу цього пункту: НАТО – це оборонний альянс, спрямований на те, як був зформований проти СРСР, а нині – Росії, його спадкоємниці у будь-якому сенсі, включно з аґресивною поведінкою. Україна є опорою цього союзу. Покійний професор Збіґнев Бжезінський назвав Україну “ключовим каменем в арці”.