9 вересня відзначив своє 75-річчя відомий історик, дослідник Середнього Подніпров’я, професор Черкаського національного унверситету ім. Богдана Хмельницького д-р Анатолій Чабан.
У далекий світ А. Чабан поїхав з Великих Троянів до Умані, до педагогічного інституту. І це був вдалий вибір. Умань ще з часів Станіслава Щенсного Потоцького стала джерелом освіти та шляхетства. У 2019 році я переклав з польської мови і видав у Львові книжку Антоні Хшанщевського „Пам’ятки офіціяліста Потоцьких з Тульчина“, у післямови до якої д-р Анатолій Чабан у 10 пунктах рецензії високо оцінив інтелектуальний стан тодішніх мешканців того краю.
На тому корінні виріс й Уманський педагогічний інститут, який від 1930 року навчає вчителів. Таким вчителем став і А. Чабан, син селянина, як написано у його біографії. У давні часи почали переписувати населення, то давали прізвища відповідно до заняття: мірошники, стельмахи, кушніри, ковалі, лимарі, чинбарі і т. п.
А втім польські історики дотримуються іншої точки зору про походження подільських чабанів. Вони вважають, що чабани прийшли з отарами монгольських завойовників й залишилися в степах після відходу війська на схід
Я не знаю, чи з того родоводу походив Юзеф Чабан, але у Великих Троянах він очолював ветеринарну дільницю. Непросто, що його син тепер відомий український історик, науковець, педагог, громадський діяч, доктор історичних наук, професор, дійсний член Української академії історичних наук.
Головний науковий доробок А. Чабана – дослідження ролі й місця Середньої Наддніпрянщини в історії України, колиски українського козацтва. Він є автором близько 300 публікацій, в тому числі п’яти монографій та десяти навчальних та навчально-методичних посібників, одним із засновників Наукового товариства істориків-аґрарників.
Одна з його монографій – „Щедрий стіл Середньої Наддніпрянщини“ – дала привід для зустрічі з американськими українцями в оселі Православного сестрицтва Покрови Пресвятої Божої Матері у Савт-Бавнд Бруку, Ню-Джерзі. Я був на тій зустрічі разом з мешканцями „Українського села“, де тепер проживаю. Доповідача слухали з посиленою увагою, а сестрицтво приготувало святковий обід. Того дня я відкрив для себе важливу рису у характері А. Чабана – його, говорячи сучасною мовою, комунікабельність, простоту у спілкуванні зі слухачами.
Коли Україна стала незалежною, А. Чабан відразу став служити молодій державі, був серед провідників обласної державної адміністрації, кілька років працював першим секретарем Посольства України в Казахстані. Врешті повернувся до виховання молоді та наукових історичних досліджень. Обидві ці площини, на мою думку, не менш важливі, ніж державне адміністрування.
Дочка професора, Оля, – доктор в сусідньому Ратґерс-університеті. Не лікар, а науковець. Старша донька Наталія, доктор філософії, мешкає в Новій Зеляндії, працює професором Кентеберійського університету та обрана президентом Асоціяції україністів Австралії та Нової Зеляндії. Дружина Людмила працює заступником директора школи в Черкасах.
Коли виповнилось пів століття їхнього шлюбу, я написав їм римоване вітання:
Як Чабан Чабаниху полюбив,
то до шлюбу свою милу запросив.
А Людмила Чабанові не впиралася,
в листопаді з своїм милим обвінчалася.
Почало подружжя в згоді жити,
заходилися вони дітей робити.
Справа ця була подружжю мила –
народила двох дівчат Людмила.
Мама досвідом з дочками поділилася
Досить швидко внучки народилися.
Півстоліття швидко пролетіло,
Привітань уже пора наспіла.
Нехай лихо не іде до хати,
Хай ростуть щасливі чабанята.
Як коронавірус полетить за хмарку,
Прийдемо із вами випить чарку.