Ми були з родиною на Союзівці влітку 2015 року, коли Республіканська партія бурними оплесками проголосила кандидатуру нинішного Президента Доналда Трампа. Ніхто в моєму оточенні не вірив, що у Д. Трампа були реальні шанси перемоги. Я бачила не тільки реальну можливість Трампової перемоги, але болісно згадала свої болючі молоді роки. Болючі, бо я ще думала, що можна поєднати науку і активність в громадському і політичному житті як США, так і в українській громаді. Можна, але не в українській діяспорній громаді.
В період так званої „холодної війни” наша українська громада „воювала” з собою, так немовби не було у нас ворогів. Була нас горстка, старших і молодших, науковців, журналістів, економістів, просто людей зацікавлених тим, що діється в світі, і в міру можливостей, в Україні. В 1960-их роках між США і СРСР вже розширювались культурні зв’язки. По більшій часті до Америки приїздили представники з самої Росії, але час до часу були й науковці і письменники з України. З офіційними особами контакт був обмежений, але дехто з нас намагався при кожній нагоді зустрічатись з особами з України. Нам просто було цікаво пізнати громадян радянської України. За ті зустрічі дехто в громаді осуджував нас в радянофільстві, а то і зраді.
Я пригадала собі один, в ті часи ще ручно виписаний, плякат в ню-йоркському давнтавні, що закликав „чесних українців США” бити поіменно вичислених „наймитів Москви”, серед яких було 20 імен, зокрема Романа Ільницького, Богдана Кравцева, Йосипа Гірняка, Миколи Степаненка, Григора Костюка. Підписаний плякат „Комітет визволення України”. Імена підписаних, як в той час водилось говорити, були зайві. Видно було працю Москви, щоб ширити безлад в громаді, обмежити і так скупий контакт з будь-з ким з України.
Тепер, читаючи політичні оголошення Республіканської партії в „Свободі” та переглядаючи залучені ілюстрації мимоволі пригадуються таки болісні хвилини моєї молодости. Панове, застановіться хто саме може бути за так представленою інформацією.
Постала самостійна держава Україна. Ця Україна – не результат наших демонстрацій (хоч у них була своя рація), але плід корінних процесів її населення. Вони тепер повноцінні громадяни, відповідальні за власну Україну.
Ми в США роками відповідали за нашу, для багатьох з нас вже корінну державу. Не засмічуймо наших священних обов’язків голосувати брудною імпортною лайкою. Тепер навіть з деяких тих „патріотів”, що посилали на нас скарги, зрозуміли, що в дорослій політиці потрібна не так лайка, як здоровий глузд.
Отже, голосуймо згідно з засадами чесности і за здорового глузду. Тим разом, голосуйте за демократами. Чей же за пів століття в Америці ми навчились розрізняти правду від брудних і фальшивих закидів.
Марта Богачевська-Хомяк
Вашінґтон