Газова війна між Росією й Україною — це серія економічних конфліктів між компаніями „Нафтогаз України“ та „Ґазпром“ щодо умов постачання природного газу з Росії до України, а також його транзиту до країн Европи. Після розпаду СРСР Україна, територією якої проходив великий газопровід до Европи, опинилася в неоднозначному становищі: з одного боку незалежна держава, з іншого – братська країна на пострадянському просторі. Звідси у України збереглися історичні пільги на купівлю та транзит природного газу.
Однак Росія мала інше бачення і перший газовий конфлікт вибухнув 20 лютого 1993 року, коли „Ґазпром“ пообіцяв припинити постачання газу в Україну в зв’язку з заборгованістю за оплату. На той момент борг України за газ становив понад 138 млрд. рублів. У відповідь на погрозу українська влада відповіла, що перекриє транзитні газопроводи, по яких Росія веде поставки газу до Західної Европи. У березні 1995 року „Ґазпром“ таки призупинив поставки газу в Україну й зажадав передання Росії частини майнових прав на українські газопроводи і підприємства. Але з політичних причин Україну не відключили від газу. У 1998 році в російсько-українські газові відносини включилася посередницька компанія „Ітера“, яку пов’язують з Юлією Тимошенко.
У 2004 році відбулася Помаранчева революція, після якої пільги для України закінчилися.
У березні 2005 року „Ґазпром“ зажадав від України платити за цінами, близькими до европейських (250 дол. за 1‚000 кубічних метрів). При цьому сама Росія купувала газ у Туркменістані по 44 дол. за цей обсяг. Українське керівництво не було готове платити більше і „Ґазпром“ у ніч на 1 січня 2006 року зупинив постачання. 4 січня вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ в обмін на постачання газу) і ці дві речі стали розглядатися окремо.
Політичний тиск Росії на Україну під час газового конфлікту 2005-2006 років спричинив появу громадської кампанії бойкоту російських товарів в Україні.
Активні дії кампанії тривали також на початку 2009 року – під час газової війни 2008-2009 років‚ яка закінчилась підписанням газової угоди між прем’єр-міністрами обох держав Володимиром Путіном і Ю. Тимошенко. Підписані Ю. Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідними для України економічно, але й означали газову капітуляцію України та врятували „Ґазпром“ від позовів европейських споживачів за припинення газопостачання.
Після перемоги Евромайдану російська влада розпочала третю газову війну проти України.
Вона включає (на перших етапах військового вторгення в Україну-Крим) захоплення і контролю транспортно-енерґетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей „Чорноморнафтогазу“, контролю і приєднання українського шельфу з його ресурсами і подальшим зірванням перспективних контрактів‚ а також проникнення диверсійно-підривних сил на схід України з контролею Юзівських площ перспективних сланцевих покладів та великого транспортно-промислового вузла.