У кількох числах „Свободи“ були надруковані уривки зі щоденника працівника редакції Ігоря Пилипчука, який вирушив у самітнє плавання довкола світу на малому вітрильному човні „Еней“. Потім була перерва в публікаціях, тому що автор був важко травмований і перейшов тривале лікування в Індонезії. Тепер він знову в океані, нижче вміщено його нотатки.
27 серпня
Прийшов час залишати Індонезію. Три дні тому перейшов від острова Ґілі Аір, де провів сім місяців, в Медана-марину на острові Ломбок для оформлення виходу з країни. Всього кілька миль. Крім мене, там стояли ще вісім вітрильників – два французи, англієць, американець, пара з Південної Африки і австралійці. Крім французів, які трималися окремо, всі інші кожен вечір збиралися в барі-ресторані і в теплій дружній атмосфері, за кухлем пива, розповідали байки про свої пригоди. Кілька разів пробував переконати керівництво марини, що робити тест на COVID-19, який дійсний всього кілька днів, для мене немає сенсу, бо перехід через Індійський океан до наступного порту на острові Маврикій займе близько місяця. Не вдалося.
28 серпня
О 6-ій ранку, як зійшло сонце, вирушив. Хотів залишити марину непомітно, поки всі ще сплять. Не вийшло. Джейсон, Пітер і Роб повиходили на палуби своїх вітрильників, щоб попрощатися. Для виходу в Індійський океан треба пройти через протоку між островами Ломбок і Балі. Мене турбували дві речі: сильна течія, яка в цей період року досягає шести вузлів, і рух торгових кораблів. Але пройшло без складнощів – швидкість течії не перевищувала трьох вузлів, а на час, коли треба було перетинати протоку, торгових кораблів якраз не було. Замість цих упереджень я отримав сильний вітер з Ломбоку і стоячі хвилі в протоці. Відразу після виходу в океан вітер значно послабшав. Це не відповідало прогнозі. В сполученні з двохметровими хвилями ця несподіванка мене спочатку сильно напружила, коли я уявив таку картину протягом кількох днів. Човен не рухався вперед, сильно розхитувався, вітрила клапали. Але серед ночі подув вітер, і життя налагодилося.
29 серпня
Вночі – зоряне небо, Молочний шлях з сузір’ям Південного хреста (його видно тільки в південній півкулі) – наді мною. А внизу, по обох боках човна, світиться планктон. Відчуття гармонії з природою. І знов – недовго. Піднявся вітер, нагнав високі хвилі. Індійський океан відомий своїми хвилями. В цей сезон вітер відносно стабільний – з південного сходу, і хвилі мають простір для росту. Мій курс – 270 градусів. „Еней“ не любить цей курс. Не може тримати напрямок з допомогою автопілота, бо збивають хвилі. Всю ніч пробував знайти працюючу комбінацію вітрил. Дарма. Треба керувати вручну, або міняти курс. Вибрав останнє. Тепер човен іде значно південніше, зате сам. Лівий борт постійно підставлений хвилям. Час від часу сильно кидає в бік. Через два дні буде підсилення вітру до 30 вузлів. Коли це станеться, пляную повернути на північ і йти фордевінд – коли вітер в корму. Лінія руху виглядатиме, як зиґ-заґ. Так, ніби я йтиму проти вітру, хоча він попутний.
4 вересня
Вчора прийшов очікуваний вітер. Наростав поступово з ранку до вечора. Спочатку ми з „Енеєм“ справлялися з двома вітрилами. Після обіду одне прийшлося скрутити, щоб не порвати. До вечора йшов тільки під основним вітрилом курсом фордевінд (вітер в спину), використовуючи автопілот або вітровий самопідрулювач. Але коли швидкість вітру досягла 30 вузлів, а пориви майже 40, автопілот почав гримати все частіше і прийшлося його відключити, щоб не зламати. Перейшов на ручне керування. Деякі хвилі були вищі чотирьох метрів. Але найгірші були ті, що приходили збоку і збивали з курсу. Як стемніло і не стало видно вітрила і напрямку хвиль я почав робити помилки, і човен розвертало впоперек. Крім того, я вже втомився і довго би не витримав. Вирішив не боротися зі стихією і проявити трохи мудрости – лягти до ранку в дрейф. Вже восьма ранку. Вип’ю кави і спробую рухатися далі.
5 вересня
Зупинився ще раз на ніч. Зранку вітер трохи стих, але хвилі далі високі. Це незручність Індійського океану: хвиль більше, ніж вітру. Маю чотири незначні пошкодження: частково перетерся правий шкот, зламався бльок відтяжки гіка, почав рватися куток біміні, а пластмасові підшипники на підрулюючому пристрої поступово розвалюються. Нарешті впіймав рибу – махі-махі. Сергій і Пітер кожен день на зв’язку. Не можу сказати, що з новою шиєю краще, ніж було – все тепер вимагає додаткових зусиль. Але можу сказати, що краще, ніж без неї.
6 вересня
Сьогодні видався активний день. Зранку нагострив гачок воблера, з якого вже зірвалося чотири риби. Розібрав зламану відтяжку гіка, замінив її тимчасово на міцний канат. Після обіду вітер ще більше скис, і я вирішив скинути переднє вітрило, щоб замінити пошкоджений шкот. Виявилося, що в кількох місцях є надриви тканини вітрила. Якщо не залатати, воно довго не витримає. А мені треба дійти з ним до Південної Африки. Там можна замовити нове. Зробив. Завів двигун, щоб перевірити, що з ним все в порядку, і погнати оливу через систему. Поки все спокійно, включив опріснювач і заповнив водяний бак. Паралельно виправ, що треба було випрати, включно з собою. Поголився. Приготував обід з частини спійманої вчора риби і ананаса. Іншу частину риби повісив в’ялити. Прості справи, але в морі, де гойдає, все вимагає додаткових зусиль, деколи великих. Тому для мене день дуже насичений. Через годину зайде сонце. Горизонт – чистий, небо – голубе. Вітер слабенький, але є. Один з рідких спокійних вечорів в Індійському океані. З такого приводу відкоркував єдину пляшку пива на борту.
8 вересня
Вхожу в широку зону вітру. Зранку дощить. Між двома вітровими потоками утворилася вузька смуга дощових хмар, яка рухається разом зі мною. Швидкість вітру – 25 вузлів. Перший день-два повинно бути незле. Потім утворяться хвилі до п’яти метрів висоти і накочуватимуться з періодом вісім секунд. Тоді буде веселіше.
10 вересня
Складно стало відразу, як прийшов вітер. Не 25, як обіцяли, а до 35 вночі. А може й більше. Як стемніло, я не міг утримувати човен на курсі і “ліг” у дрейф. Всю ніч тілом відчував тиск вітру великої сили на корпус човна. Вранці оглянув пошкодження: порване переднє вікно біміні, розкручена відтяжка лівої сонячної панелі, зламане крило підрулювача, яке я спеціяльно укріпляв. А наді мною – надзвичайно яскрава веселка. Сподіваюся, це знак на щось добре. До полудня керував вручну і досить втомився. Привід на перо руля механічний, не гідравлічний, як на сучасних більших вітрильниках. Тому деколи навалювався всім тілом, щоб утримати човен на курсі серед п’ятиметрових хвиль. Вирішив відпочити і почав ставити човен у дрейф, але не з одним вітрилом, як раніше, а з двома. В процесі повороту „Еней“ раптом стабілізувався на потрібному курсі. Швидкість, правда невелика, близько чотирьох вузлів, але на період сильного вітру цього досить. Головне, що зможу тепер залишити ручне керування. Моя радість тривала недовго – взяв телефон, щоб зробити фото пошкоджень, поклав у кишеню, вийшов на палубу, і якимось чином він вислизнув з кишені і пірнув у голубу безодню Індійського океану – з усією інформацією, навігаційною і метеорологічною програмами і СІМ-картою, пов’язаною з банком. Очевидно, я втомився і втратив пильність. Попередній телефон кинувся у воду три місяці тому. Але тоді вдалося його дістати з дна і врятувати СІМ-карту. Шкода, але краще буду розглядати це не як втрату, а як подарунок або мито Нептунові за перехід Індійського океану. Атлантика взяла з мене чотири кобри для шкотових лебідок.
Вже другий день сильний вітер, високі хвилі, тріпотіння вітрил, стук фалів об щоглу. Корпус „Енея“ мілко вібрує і стогне, завивання вітру в рангоуті, човен іде під нахилом 30-40 градусів, скрізь солона вода, хитає, кожних півгодини наздоганяє короткий шквал з дощем і підсиленням вітру, час від часу потужна хвиля, ніби молотом, б’є в борт. Давно я не був в таких умовах. Ще один день, і почне стихати.
11 вересня
Судячи з вібрації човна, фоновий вітер ніби трошки стих. Але дощові шквали приходять частіше і стали якісь злі. Останній утворив хвилю, яка залила ліжко через вентиляційний отвір. Файловий кут основного вітрила підсилений металевою пластиною. На повному курсі, як тепер, вітер притискає її до щогли. А коли вітер сильний, понад 25 вузлів, задня шкаторина вітрила починає тріпотіти, а разом і пластина, стукаючи об металеву щоглу і створюючи характерний вібруючий звук. По частоті цього голосного звуку я можу оцінювати швидкість вітру. Так не повинно бути – це недоліки конструкції. Вже двічі виходив назовні, щоб перейти з дрейфового режиму в нормальний, і відмовився, дивлячись на чергу шквалових хмар. Ще трохи почекаю. Між шкваловими хмарами виходить сонце. Знаходитися довго всередині набридає – хочеться вийти в кокпіт, випити там чаю. Як проходить чергова хмара, йду готувати чай. Поки закипів чайник – вже наступна хмара наздоганяє. І так цілий день. Пити чай, особливо гарячий, – окреме мистецтво при такій погоді. Сьорбати треба після того як нахил човна досяг максимальної амплітуди і починає відхилятися в протилежний бік. Важливо відчувати частоту хвиль і передбачати величину нахилу, маючи на увазі, що кожна сьома чи восьма хвиля вища і сильніша. Чекати – найскладніше в таких умовах. Здається цей вітер і хвилі ніколи не стихнуть. Кількаденний психологічний тиск від шуму вітру і фізичне напруження і незручності від постійного хитання даються знати. Тішить думка, що все має початок, має і кінець.
12 вересня
Прокинувся за годину до сходу сонця. Випив кави і вирішив зняти рифи на гроті, бо швидкість вітру зменшилася, і, відповідно, швидкість човна впала до чотирьох вузлів. Підняв вітрило і пішов виставляти вітровий підрулювач. При такому вітрі, 20-24 вузли, він повинен працювати. Хоча б частково – все ж легше керувати вручну, якщо він зніме основне навантаження. Виставив по вітру, а через п’ять хвилин помітив, що він поводиться дивно – став в одне положення і не рухається. Вийшов з ладу. Довелося зупинитися. Прив’язався і звісився з корми, щоб підняти перо підрулювача, що в воді, бо воно тільки гальмує рух. На хвилях важко визначити причину поломки, але думаю, що це шайби проржавіли за два роки. Я пробував їх замінити в Індонезії, але на воді не зміг це зробити – заскладна праця для моєї пошкодженої шиї. Сподівався, що дотягну до Південної Африки. Тепер спробую поміняти їх на Маврикії. Доведеться йти повільніше і більше керувати вручну. Чотири години намагався збалянсувати „Енея“ на курсі з повним ґротом – не вийшло. Прийшлося взяти перший риф. Менше швидкости, але більше стабільности.
Помітив свіжу дірку на вітрилі-ґенуї. Очевидно, вітрило протерлося за ніч в тому місці, де торкалося ванти. Щоб збалянсувати човен при неможливості використовувати автопілот і вітровий підрулювач, я несу ґеную в незвичайному положенні – частково перетягнув її на навітрений борт. Цей фокус працює. Якщо пощастить, то діра не збільшиться до того часу, коли вітер і хвилі спадуть достатньо, щоб я зміг скинути вітрило і зашити його.
Вночі тягнув за кормою воблера на рибу – гумового кальмарчика. Тепер витягнув перевірити – на гачку був шматок пластикового мішка. Індійський океан значно забрудненіший пластиком, ніж Атлантика чи Тихий океан. Майже щодня на поверхні води бачу порожню пластикову пляшку або щось подібне. Неодноразово бачив, як індонезієць, спорожнивши пляшку з питною водою, викидав її через плече в океан. Потім більшість цього сміття опиняється на пляжах. Особливо після сильного вітру там вимиваються на берег гори пластику. Деякі туристи організовують місцевих дітей і збирають сміття, але їхніх зусиль вкрай замало, щоб вирішити проблему забруднення.
Також перечепив гачок на іншому воблері. Закинув. Помітив, що котушка з жилою, що на вудочці, перестала тріщати. Стільки поломок, як за ці два тижні, ще не було. Два роки постійного сонця, солоної води і вітру дають про себе знати. Поки робив нотатки, клюнула риба на другий воблер. І знов її не витягнув – зірвалася. Вп’яте. Напевно він працює тільки з потрійними гачками, яких у мене в запасі нема.
13 вересня
Вчора весь день була ясна, сонячна погода. Я подумав, що зона шквалів нарешті скінчилася. Але вони прийшли. Вночі. Ще й друзів привели. Йшли один за одним без перерви – з першої години ночі і до шостої ранку. Прокинувся, коли сонце вже зійшло, від своєрідного шуму вітру і сильного нахилу човна. До такої міри, що вода обмивала підвітряний край палуби. Через цей нахил човна зміг піднятися на ноги тільки з третьої спроби. Виліз назовні. На небі – жодної хмаринки, яскраво світить сонце, а вітер дме 35 вузлів. Я такого не чекав і не рифив вітрила на ніч. Годину утримував „Енея“ на курсі, навалюючись усім тілом на штурвал, особливо, коли підходила велика хвиля на ніс або корму. Одна з таких хвиль облила мене з ніг до голови солоною водою. Неочікувано отримав повний ранішній моціон: годину інтенсивних фізичних вправ і душ. Залишилося випити кави і можна вважати, що день почався. Через годину все вернулись до норми: вітер 22 вузли, і менш аґресивні хвилі.
Ще одна риба зірвалася. Я був у каюті і не бачив, коли вона клюнула, а шум вітру і хвиль заглушують усі звуки ззовні. Цього разу риба обламала гачок, який почепив зранку. Значить він спрацював. Тепер поставив два.
14 вересня
Сьома година ранку за індонезійським часом. Через годину зійде сонце. Рухаюся на захід, тому годинниковий час зміщується назад. У трьох милях по правому борту бачу вогні: корабель.
15 вересня
Зранку знайшов на палубі два кальмарчики. Очевидно їх закинула на човен велика хвиля. Забризкали чорнилами все навкруги. Але наступна хвиля змиє.
Сьогодні за прогнозою – швидкість вітру знизиться з 24 до 20-22 вузлів. Завтра знов зросте. Вікна по підвітреному борту покрилися шаром солі. Крізь них тепер нічого не видно – наче через скляні двері до душової кімнати. Мені вкрай треба залатати ґеную. Інакше вона не доживе до порту. Хотів спустити вітрило частково, бо дірка не дуже високо. Не вийшло. Дочекався перерви між поривами вітру, наскільки можливо став носом до вітру, щоб скинути швидкість, і стягнув вітрило на палубу. При цьому довелося воювати з вітром, бо він намагався зайти в склади вітрила, підняти його і скинути у воду. Вітер таки зробив шкоду: дірка з 10-сантиметрової збільшилася до 60-сантиметрової. Доведеться довше шити. Зашив. Тепер – найскладніша частина справи: підняти ґеную на місце. Спочатку думав для цього зупинитися. Потім вирішив спробувати на ходу, бо якщо справжній вітер, тобто вітер відносно нерухомої точки, дме 20 вузлів, то вимпельний, на човні, що рухається за вітром зі швидкістю чотири вузли, буде тільки 16 вузлів. Направив „Енея“ строго за вітром (цей курс називається фордевінд), включив електричний автопілот. Спрацювало. Автопілот, якого я за традицією називаю Джордж, стогнав і на великих хвилях збивався, але своє завдання виконав. Уся процедура зайняла біля шести годин з перервою.
До того, що мої раковини на камбузі і в гальюні „розмовляють“ на певних курсах, я вже звик. А тепер, відколи почався вітер, з’явилися нові звуки з носової частини, де кріпиться середня відтяжка щогли. Можна розібрати лише кілька слів і словосполучень. Але найцікавіше, що вони дуже нагадують голос, а головне до болю знайомі емоційні інтонації колишньої дружини. Чи це тиждень складної погоди і втома на мене так вплинули, витягнувши асоціяції з глибин пам’яті, чи може щось метафізичне?
16 вересня
Розібрався звідки взявся “жіночий голос”. Коли ґенуя треться об середню відтяжку щогли, яка сплетена зі сталевих дротів, відтяжка діє як струна. Верхня частина її причеплена до щогли, нижня – до палуби і до перегородки, яка відділяє вантажне відділення від каюти. Відтяжка вібрує, а від неї резонує і перегородка. Очевидно розмір, форма і матеріял з якої вона зроблена, саме резонують з частотою, що нагадує жіночий голос. Та відтяжка створює не тільки звуки, але й проблеми. Сьогодні помітив, що там, вітрило торкається і треться об відтяжку, перетерлися нитки і розійшовся шов, тобто утворилася ще одна дірка у вітрилі. Довелося знов скидати і зашивати. Тяжка праця у вітер і на хвилях. Тепер буду трошки пересувати вітрило кожних кілька годин, поки йду цим незручним курсом.
17 вересня
Спробував відремонтувати вітровий автопілот-підрулювач. Прив’язався, звісив драбину з корми. Скріпив дротом два болти і вставив на місце поржавілих шайб. Виліз мокрий до пояса. Покищо працює. Може дотягне до порту.
Вітер і хвилі зменшилися до рівня, коли рух під вітрилами стає приємним. Вітер є, вітрила розправлені, зробив все, що міг, тепер рухаєшся в якомусь приблизному напрямку без конкретної цілі, в невідому країну. Але всередині – спокій, напевне тому, що немає іншого вибору і не треба приймати ніяких рішень.
19 вересня
Два дні іду курсом фордевінд. Добра швидкість і підрулювач тримає курс. Раз на дві-три години бічна потужна хвиля з білою шапкою піни все таки збиває з курсу. Біла піна шипить, як змія, і за кілька секунд наперед знаю, що буде удар у борт. Тоді одне або інше вітрило зашкаторює, тобто повертається до вітру протилежним боком. Човен зупиняється, і треба від’єднувати підрулювач, виправляти курс. На цьому курсі найбільше розгойдує. Цієї ночі так хитало, що вирвало кріплення акумуляторних батарей і зрушило їх з місця. Вони, в свою чергу, вирвали дріт, що йде до монітору зарядки батарей. Батареї я закріпив, а з дротом – складніше, бо пошкодилося з’єднання. Спробую віднести до електронної майстерні при нагоді. Крім того, внаслідок розгойдування замотався довкола радарного рефлектора, що високо на щоглі, фал підтримки гіка. Коли розвиднілося, вдалося досить легко розмотати. Індійський океан продовжує робити свою справу.
21 вересня
Вчора був день відпочинку – майже штиль. Перед сильним вітром. З хвилини на хвилину чекаю підсилення вітру вдвічі. Взяв рифи. Поїв наперед. Ніби готовий. Хоча ніколи не знаєш напевно. Перед циклоном проходить досить чітка межа безвітря і вітру – смуга дощу. Саме в ній я тепер знаходжуся. Це до ранку.
Прийшов вітер. Починають рости хвилі. Йду курсом бейдевінд – гостро до вітру. „Еней“ скаче з хвилі на хвилю, падає носом вниз і сильно б’ється об воду. Так буде приблизно добу. Після чого вітер має трохи стихнути. Тоді спробую повернути на захід, в бік Маврикія. Якщо ж не вдасться утримувати курс, продовжу рухатися на південь, до центру циклону, де вітру нема зовсім. Треба буде знайти точку в перехідній зоні з помірним вітром і утримуватися на цій межі.
Через годину відвернув на захід градусів на 20. Курс бейдевінд і круті хвилі – це занадто сувора комбінація при сильному вітрі: човен б’ється об воду. Зайве навантаження. Курс з більшим кутом до вітру – спокійніший. Як вітер стихне, поверну знов південніше.
Але це був тільки початок. Пориви вітру досягли понад 30 вузлів, хвилі – короткі, круті, до п’яти метрів, не дали змоги використовувати підрулювач. Чотири години я вручну йому допомагав, але втомився і вирішив лягти в дрейф. Для цього треба перекинути ґеную на навітрений борт. Помітив, що під тиском вітрила обірвався лейзіджек (мотузка, що підтримує вітрило) з підвітренного боку, і обірваний кінець тягнеться по воді. Дістав його багром і прив’язав до стійки біміні… Прийшла хвиля і нас розвернуло. Гік самовільно перекинувся на іншу сторону, як звичайно, з гуркотом і тріском. Гікашкот закрутився кругом себе кілька разів. Не розумію чому гік перескочив. Адже я спеціяльно прив’язав його, щоб цього не сталося. Все ж треба скрутити ґеную. Почав скручувати – не йде. Виявляється, канат закрутки ґенуї якимось чином вискочив з котушки. Очевидно, після удару тієї хвилі. Поповз на ніс поправити – не вдалося. Знов почав приводитися і потрошки таки закрутив частину вітрила. Підтягнув шкотовий кут ґенуї на навітрений бік, вибрав ґрот, і зробив поворот, щоб поставити човен на курс. Гік знов перескочив, тепер запляновано, але потягнув за собою обірваний лазіджек, якого вітер встиг закрутити кругом шкота, і який зачіпився за стійку біміні, готовий її зламати. Я вихопив ножа і перерізав мотузку. Ніби все стало на місце. Глянув наверх – сюрприз: ґенуя розірвана у двох місцях. Не витримала таких різких маневрів. Підтягнув вітрило так, щоб розірване місце мало найменше навантаження, і заліз у каюту сохнути.
Тепер сиджу і думаю, як бути далі. Прогноза погоди не виглядала такою серйозною, як ото сталося. І я хотів пройти вітрову зону якнайшвидше – „Еней“ йшов сім вузлів і більше. Якби знав, ліг би в дрейф відразу. Тепер гловне, щоб порване вітрило витримало натиск вітру, поки він стихне. Я маю ще одну ґеную, але міняти вітрило при такій погоді – нереально. Вітер почне стихати через добу. А тоді діятиму за обставинами. До Маврикія – ще більше тисячі миль.
Виглянув назовні – ще одне пошкодження: вітер порвав частину спрейгуду (товсту пластикову плівку спереду, що захищає від вітру і бризок). Що далі?
22 вересня
Сиджу всередині майже весь час. Ніякої романтики під вітрилами в цій частині світу. Під ранок вітер справді трохи стих, але все ще занадто сильний, щоби міняти вітрило. Порване вітрило тримається, хоча дірка потрошки збільшується під поривами вітру. Буду чекати.
Перевірив прогнозу погоди. На мій жаль, вона змінилася – показує більше вітру попереду. Може завтра знов зміниться, тепер у кращий бік?
Морські лоції попереджають про постійний вітер і хвилі в Індійському океані. Деякі рекомендують триматися нижче 12 градуса широти – там ніби спокійніше. Хоча сьогоднішня мапа вітру показує майже те саме, що й тут, на 20-му градусі. Якщо йти 12-тим градусом, тоді без зупинок аж до Африки – Мадагаскар все ще закритий для туристів.
23 вересня
Вночі вивісив білий прапор. Шматок білої тканини – це все, що залишилося від генуї – найбільшого вітрила, що спереду човна. Очевидно, прийшов його час. На ньому була дірка, навіть дві, які поступово збільшувалися під поривами вітру. Я все чекав, коли вітер стихне, щоб його зняти і поставити інше. Вранці саме збирався це зробити. Але рівно о 12-ій ночі по бортовому годиннику, наче в казці, – бум! Шквал розірвав його на шматки. І одночасно почалася коротка, але сильна злива. Вночі нічого не видно і можна наробити дурниць, якщо спробувати навмання щось виправляти. Тому залишив все до ранку. Вже починає світати.
Білий прапор – все, що залишилося від вітрила.
З великими зусиллями зняв, вірніше зрізав, розірвану ґеную. Два шматки порваного вітрила вітер закрутив довкола форештага (трос спереду вітрильника, на якому кріпиться ґенуя або стаксель) в різні боки на висоті 10 метрів – ніяк не дістати. Поставив іншу. Пробував розкрутити ґеную, повертаючи човен у протилежному напрямку під двигуном. Але він не витримав натиску хвиль більше 20 хвилин і заглох.
Втомився сильно. Але все в порядку, рухаюся з гарною швидкістю в потрібному напрямі, вітер помірний і наступні два дні повинен стихати.
25 вересня
Справді, останні два дні були порівняно приємними. Навіть не було шквалів. Сьогодні вітер очікувано підсилився до 23 вузлів і, як звичайно, нагнав короткі, аґресивні хвилі і дощ. Все ж, 23 вузли з поривами до 30-ти – краще, ніж 30 з поривами до 35-ти. Вітровий підрулювач тримає курс між поривами. Вони приходять приблизно кожних десять хвилин, і тут треба підключати руки. Інакше човен розвертає до вітру, починає тріпатися ґенуя, вібрувати стоячий такелаж, а від цього труситися весь човен. Деколи здається, що вони навмисне чекають, коли я сяду або ляжу, щоб відразу мене підняти на ноги і змусити бігти до штурвалу. Особливо вночі. І, звичайно, хвилі. Від них уся біда. Великі, до чотирьох метрів, менші, з білими шапками і без, неорганізовані і дуже потужні. Буквально океан енерґії! Я не раз перелітав на інший бік човна і набивав синці, коли якась неритмічна і тому неочікувана хвиля вдаряла в борт, різко нахиляючи човен, деколи повертаючи його в сторону, перекочуючись через палубу і проникаючи всередину каюти через вентиляційні отвори. Зауважив, що виробилася специфічна інтуїція – за одну-дві секунди до того, як має прийти хвиля, тіло автоматично приймає потрібне положення, відповідне до напряму і сили хвилі, щоб втриматися на ногах. Так само і з посудом – не раз автоматично підхопляв вже в повітрі чашку. Ці здібності зникають, коли на суші.
Сила вітру повільно зменшується, а я рухаюся далі від цієї смуги. Від післязавтра і далі вже не повинно бути сильних вітрів у зоні циклону між високим і низьким тисками. Сподіваюся, там буде досить спокійно, щоб направити двигун.
27 вересня
Нарешті! Нарешті боги змилостивилися, і після 25 днів складної погоди дали прекрасний день під розправленими вітрилами, коли вони є в гармонії з човном, вітром і хвилями. А я в гармонії з усім і відчуваю особливе піднесення – те, заради чого ходять під вітрилами. Сонце заходить прямо по курсу, вітер – з корми, швидкість біля семи вузлів.
30 вересня
До Маврикія залишилося менше 100 миль. Завтра зранку прибуду. Останні п’ять днів – гарна погода, помірний вітер і хвилі. Загалом – приємне плавання. Особливо в порівнянні з попередніми тижнями. В Індонезії купив маленьку газову плитку і десять балончиків з газом до неї. Всі використав. У цьому переході незвичайно багато готую і використав майже всі запаси продуктів. Шкода, що риба не ловиться. Всі добрі гачки проржавіли, а ті, що залишилися, не підходять рибі. Зате кілька разів зранку знаходив кальмарчиків на палубі. Очевидно вони висуваються з води вночі і тим, кому не пощастило, “приземляються” на палубу. Забризкують її чорнилами, але я маю продукти моря на сніданок. Таки чином, перехід через Індійський океан до острова Маврикій зайняв 35 днів. Пряма відстань – близько 3,200 миль. Реально я покрив десь біля 4,000 миль.
2 жовтня
До Маврикія дійшов гарно. Правда, ніч не спав і втомився. Перед входом до гавані Св. Луїса сконтактувався з керівництвом порту… І так і не потрапив до причалу. Дивно, але цей маленький острів-країна має складні правила входу і більше бюрократії, ніж я сподівався. Потрібно дістати дозвіл від чотирьох інстанцій, діяти можна тільки через аґента. На це треба тиждень, і плата висока. З допомогою двох хлопців з берегової охорони прив’язався до величезного жовтого буя, де і провів ніч. Переписувався з аґентом, сподіваючись дістати трохи свіжих продуктів. Він зробив запит десь у службі охорони здоров’я на дозвіл доставити продукти до човна. Сказав, що дозволили з гуманітарних причин. 288 дол. тільки за доставку. Загальний рахунок – більше 1,000 дол. Чекати тиждень дозволу на вхід не маю часу. Через два-три тижні треба вирушати до Південної Африки, бо тут починається сезон ураганів. Тому вирішив пошукати щастя на сусідньому острові Реюніон, що на відстані 120 миль. Завтра зранку повинен бути там. Острів загалом французький і, сподіваюся, ліберальний. Вирушаю через кілька хвилин.
Острів Маврикій.
Іду вздовж північного узбережжя Маврикія. З вигляду острів гарний. Загалом пологий з розкиданими тут і там невисокими горами. Погода – гарна, вітер – помірний, хвилі – невисокі в тіні острова, бо вітер дме з його протилежного боку.
Місяць жив без мух. Після ночі, проведеної біля землі, вже десяток літають по каюті. Тепер полюю на них.
Сконтактував електронною поштою з мариною в Реюніон. Відразу прислали інструкцію, як заходити і призначили місце.
3 жовтня
Доба переходу до Реюніону була настільки спокійною, наскільки це можливо. Дійшов до марини вчасно – неділя, і вони зачиняються опівдні. Мене вже чекала Анжелік на пірсі, махаючи руками і вказуючи, де моє місце. Допомогла зашвартуватися. Через годину з’явилися іміґраційна і митна служби. Хоча Анжелік сказала, що я не можу виходити за межі марини до завтра, поки не дістану дозвіл з якоїсь інстанції. Поспілкувавшись з французам-яхтсменом, який сказав: „Це ж Франція“, я вийшов назовні, де, поспілкувавшись з місцевими, розжився на пляшку бордо і свіжу їжу, про які мріяв. Сьогодні неділя, і тут все зачинено, тому вважаю це за досягнення. Ціную французький лібералізм. Завтра – наступний день.
Вид на марину в Реюніоні. „Еней“ зліва.