Ми недавно з сім’єю приїхали в США до своєї родини. Дізналась про „Свободу“ через своїх друзів з України. Так склалось, що на тлі всіх пережитих подій вдома писались вірші, коли було важко на душі, коли спілкувалась зі своїми друзями, які нині боронять нашу землю. Я довго вагалась, чи варто десь їх посилати, але спробую.
Боже, Боже, чом ти крила не розклав?
Наші діти посивіли,
Мати сина не дождалась,
Наші крики там ніхто ніде не чує,
Нам потрібно лише трохи сили і надії,
Що земля наша не змовкне, і не почорніє.
Розклади Ти, Боже, крила,
бо немає більше сил, бо немає в мами сина.
І немає …. і немає,
тихо мама проклинає москаля і оту орду,
що забрала в неї сина…
Поможи нам, Боже милий, поможи, не полишай.
Тільки в Тебе віра була, поможи не полишай…
Війна забрала в нас життя.
Війна зламала душі
І кинула нас в небуття.
Війна зчорнила нашу землю.
Війна неначе той капкан,
Що хоче повністю поглинуть,
Зціпити, знищити життя,
Та це не станеться ніколи
Ми українці кращі із всіх,
Ми сильні духом,
Маєм віру, Бога в серці.
Нас не зламає та орда!
Ти, враже, нас цим не зламав,
Ти лиш посіяв силу!