КИЇВ. – У столиці відкрили меморіяльну дошку Григору Тютюннику – видатному українському письменнику-прозаїку, перекладачеві, педагогу, чільному представникові покоління шістдесятників. „Хвилююча, довгоочікувана подія – відкриття меморіяльної дошки великому українцеві, письменникові, який не просто знав, а тонко, на підсвідомому рівні відчував рідну землю“, – зазначила на відкритті дошки генеральна директорка Національного музею народної архітектури і побуту Оксана Старак-Повякель.
Дошку встановили на будинку, де він мешкав останні роки життя – з 1967 по 1980. Дошка виготовлена за ініціятиви Національної спілки письменників України, громадськости та мецената Віталія Скоцика, який упродовж шести років опікується організацією Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Григора Тютюнника, який започатковували разом з Іваном Драчем. Автором зображення став народний художник України Микола Білик – автор пам’ятника Ярославу Мудрому. Текст на дошці написаний ориґінальним шрифтом Василя Чабаника „Рутенія“.
Г. Тютюнник народився в селі Шилівка на Полтавщині. Коли батька забрали у в’язницю як „ворога народу“, хлопця взяв до себе на Луганщину батьків брат Филимон Тютюнник. В 1963-му році Г. Тютюнник переїхав до Києва. Працював у редакції газети „Літературна Україна“, у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. Олександра Довженка (разом із Дмитром Павличком та Іваном Драчем створили сценарій до роману Григорія Тютюнника „Вир“), у видавництвах „Молодь“ і „Веселка“. Згодом, з 1966-го, повністю віддався літературній праці. У 1963-1967 роках він жив у Києві в будинку навпроти Андріївської церкви, на якому з 1991 року висить меморіальна дошка на його честь.
У 1974 році, коли почалися переслідування української інтеліґенції, письменника внесли до чорного списку для всіх видавництв.
У ніч із 5 на 6 березня 1980 року Г. Тютюнник наклав на себе руки, не винісши морально-психологічного знущання КГБ над ним.. У руці письменник стискав передсмертну записку: „Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть“. У 1989 році письменнику посмертно за твори в двох томах присуджено Національну премію ім. Тараса Шевченка.