12 вересня в селі Тарасівка, Черкаської области, вшанували корифея української хорової культури, етнографа, педагога, засновника і керівника Української республіканської капелі Олександра Кошиця.
Пам’ятний знак на честь Олександра Кошиця в Тарасівці. (Фото: Олександр Вівчарик)
Народився він 12 вересня 1875 року в селі Ромашки, де його батько був священиком церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Тоді це була Трахтемирівська волость Канівського повіту Київської губернії. У 1877 році батька перевели на нову парафію поруч із Шевченковою Керелівкою – в село Тарасівка Звенигородського повіту, де пройшли дитинство і юність майбутнього відомого дириґента.
Свого часу Тарас Шевченко, який народився неподалік Тарасівки у Моринцях, наймитував у далекого родича О. Кошиця – священика Григорія Кошиця, а згодом, 1845 року (О. Кошиць народиться через 30 років), безуспішно сватався до його дочки Феодосії (Тодосі).
О. Кошиць добре знав племінника Т. Шевченка Петра і дружив з його сином Григорієм. У своїх „Спогадах”, які видані в Канаді та в наші дні в Україні, О. Кошиць писав, що Т. Шевченко в їхньому селі „знався і мислився, як щось своє, недавнє, майже сучасне”.
Найпопулярнішою колядкою світу стала колядка Миколи Леонтовича, яку поніс у світ хор О. Кошиця: „Щедрик, щедрик, щедрівочка”. А колискова „Ой ходить сон коло вікон” завдяки О. Кошицю перетворилася в Америці на один із найвідоміших у світі джазових стандартів.
О. Кошиць закінчив Київську духовну академію та викладав в різних навчальних закладах, але любов до музики, яку він відчував з дитинства, перемогла. Він почав керувати хорами, зокрема хором студентів Університету св. Володимира у Києві. Згодом перейшов на роботу до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка, вів клясу хорового співу та одночасно студіював композицію у проф. Григорія Любомирського.
Гості з Києва біля пам’ятного знаку.
У 1912 році О. Кошиць за запрошенням став дириґентом театру Миколи Садовського, тоді ж писав музику до п’єс „Дай серцю волю, заведе в неволю” Марка Кропивницького, „Казка старого млина” Спиридона Черкасенка. У 1916-1917 роках працював хормайстром та дириґентом Київської опери.
За часів Директорії УНР він спільно з Кирилом Стеценком став співорганізатором Української республіканської капелі, з якою за дорученням Симона Петлюри вирушив у концертну подорож Західною Европою й Америкою представляти свою державу. Перед хоровим колективом поставили завдання формувати образ незалежної України – держави з самобутньою давньою культурою
Гастролі капелі О. Кошиця розпочалися в квітні 1919 року. Українські хористи відвідали Чехію. Після Праги був Відень. До Парижа потрапили восени 1919 року, де росіяни погрожували зірвати концерт капелі.
Але тріюмф української пісні було вже не спинити: виступали в Нідерляндах, Великобританії, Німеччині, Еспанії, а далі – США, Арґентина, Мексика, Бразилія. У 1924 році колектив розпався.
О. Кошиць жив спочатку поблизу Ню-Йорку. 1941 року переїхав до Канади, де вів клясу хорового дириґування. Завжди жив Україною. Помер і похований у Вінніпеґу.
,,Нас розділяють не тільки океани та цілі краї, а й найстрашніший жах – совєтчина. Вона вбила моє сучасне, а зла доля ограбила мене з мого минулого, й тепер хоче предати мене на смерть, – писав О. Кошиць. – Більшовики ніколи не дозволять мені повернутися в Україну”.
Та він повернувся. І свідченням цього є вшанування видатного українця в Тарасівці. Із Києва на урочистості приїхали в повному складі хор ім. Григорія Верьовки, майстер художнього читання Герой України Анатолій Паламаренко, народний артист України бандурист Василь Нечепа, академік-літературознавець Микола Жулинський і голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Хор ім. Григорія Верьовки виступає на батьківщині Олександра Кошиця. (Фото: Олександр Вівчарик)
Програму відзначення разом із партнерами розробив Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України, який очолює Ігор Юхновський.
Була присутня народний депутат Софія Федина, яка представляла Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради. Вона заспівала в Тарасівці.
У своєму виступі сказала: ,,Олександр Кошиць колись казав, що українська пісня є його зброя і слово. Так само це є моя зброя, моє слово і мій найефективніший спосіб комунікації з людьми. Я мала нагоду співпрацювати з хором Кошиця у творчій сфері, маючи контакти з українською діяспорою в Канаді. Хор діє і сьогодні, дуже багатьох хористів персонально знаю. Моя мама Тетяна Чаговець – історик-мистецтвознавець, і вона окремі частини костюмів, зокрема бісерні прикраси, кілька років тому допомагала робити для хору Кошиця в Канаді”.
Гості з Києва побували біля пам’ятного знаку на честь О. Кошиця, який споруджено 2000 року. До речі у 2006 році в школі Тарасівки зусиллями педагогічного та учнівського колективів було відкрито музей видатного земляка.