Цьогорічні відзначення Свята Покрови Божої Матері у Києві завершилися, коли представник партії „Демократична сокира“ (так дійсно називається партія, маючи заперечення в двох словах) промовив дуже палкі фрази та закінчив віче на Майдані Незалежности і запропонував ще поза програмою піти на Банкову вулицю до президента, щоб сказати йому тверді слова „Ні капітуляції”. Година була 18:30. Було на Майдані ще кілька тисяч осіб з синьо-жовтими прапорами. Між ними було дуже багато молоді. І це особливо зробило враження. Старші вже здебільша розійшлись.
Захід розпочався далеко раніше. Його відкрили гимном і молитвою представника Православної Церкви України і виступом речника Партії „Свобода” ще о 13 год. у Шевченківському парку на відзначення річниці УПА. Впродовж дня на різних майданах, а також на Хрещатику були десятки тисяч партійців, ветеранів, воїнів, старих та дуже молодих з різних сторін України. Майоріли прапори – синьо-жовті, червоно-чорні, партійні, військові, реґіональні. Я також став в ряди з Українською добровольчою армією, її капеляном та іншим українським американцем та з прапором США. Прийшов чоловік і московською чи суржиковою мовою наказав забрати американський прапор, бо, мовляв, „причому тут США – це компрометація”. Я відповів, що США – стратегічний партнер України і, що йому треба учитися, щоб зрозуміти, що прапор США тут має бути.
Можна було втішатися цими подіями, а зокрема участю молодих людей. Була там жінка з Маріюполя, яка в минулому захищала своє місто від москалів. Був також полк чеченців з своїм леґендарним командиром, котрий воював ще з Джохаром Дудаєвим.
Правда, протягом цілого свята розум не переважав над емоціями. Говорили, що знищимо Росію, але не сказали як саме. Але одне було видно, що в Україні немає байдужости. Народ живе подіями батьківщини, реаґує на політичні процеси. Зокрема активно діє громадянське суспільство. Кращого вияву демократичности та вияву громадянського суспільства не знайдеш у найбільш демократичних країнах світу. Україна у відкритому діялозі громадянства з владою – це не СРСР і не Російська Федерація. Це вияв сильної волі народу. Найцінніший капітал України – її неперевершений ініціятивний люд.
Демонстранти були дуже впевненими у своїх поглядах, хоча і самі позиції не були однорідними. Але Москва не відступить, аж поки її притиснуть санкціями настільки, що сам Кремль збанкрутує. Важливо, на мою думку, щоб Президент Володимир Зеленський зрозумів, що він не актор, а справді „слуга народу“. Я пишаюся, що належу до цього одчайдушного народу, який завжди проти капітуляції, хоча я не завжди з ним погоджуюся щодо тонкощів. Українці не хочуть капітуляції. На майданах вони говорили про перемогу, про те, що треба шукати закінчення війни, але не можна віддати ні грядки української території.
Ми, українці, в основі мирні люди, але нехай чужинці, а зокрема вороги не думають, що ми готові віддавати наші цінності. Під кінець я дивився на обличчя української дівчинки на Майдані. Вона не мала більше 12 років. Вона аж жевріла словами промовців, хоча вони були інколи не дуже змістовними. Це її не обходило. У неї горіла українська душа. То ніщо, що слова інколи не сумісні з дійсністю. Я подумав: слава тобі, Україно, що ти породила таку націю.
Аскольд С. Лозинський,
Київ