Київ. Будинок Верховної Ради. 10-та година ранку. Вся Україна затамувала подих: за парляментською трибуною – її новообраний президент. Він кладе праву руку на Конституцію України і на Пересопницьке Євангеліє і проказує:
„Я, Зеленський Володимир Олександрович, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі“.
Сталося! Голова Конституційного суду Наталія Шаптала повідомляє депутатів і український народ‚ що В. Зеленський вступив на президентський пост.
Вже вшосте чує Україна цей текст присяги‚ а таке враження‚ мовби вперше. Мабуть‚ у сесійній залі‚ а може‚ і в усьому суспільстві‚ не було жодної душі‚ котру не торкнуло б живе співчуття до людини‚ що взялася за державне кермо‚ не маючи найменшого провідницького досвіду. Але щось же він мусить тримати у свідомості і в серці‚ якщо так сміливо завдає собі на плечі цю немилосердно тяжку ношу.
„Білою вороною“ виглядав Президент В. Зеленський серед зібраної у Верховній Раді старої і всім набридливої української політичної еліти – тертих і перетертих „калачів“. Окрім депутатів‚ у залі – усі попередні очільники України‚ за винятком ганебного втікача Віктора Януковича‚ Прем’єр-міністер Володимир Гройсман‚ багато високих гостей з різних країн: Президент Грузії Саломе Зурабішвілі‚ Литви – Даля Ґрібаускайте‚ Латвії – Раймондс Вейоніс‚ Естонії – Керсті Кальюлайд‚ Угорщини – Янош Адер‚ голова меджлісу Азербайджану Октай Асадов‚ очільник сенату Казахстану Бектас Бекназаров‚ віце-президент Туреччини Фуат Октай‚ голова сенату Чехії Ярослав Куберев‚ віце-президент Европейської комісії з питань енерґетичного союзу Марош Шевчовіч‚ Міністер закордонних справ Польщі Яцек Чапутович і Молдови – Тудор Ульяновський‚ заступник прем’єр-міністра Білорусі Ігор Ляшенко.Також були присутні чільні урядовці з Болгарії‚ Вірменії та Румунії‚ Німеччини‚ Австрії‚ Великої Британії та Ірляндії‚ Японії‚ Словаччини‚ делеґація від Вселенського патріярхату.
Делеґацію США очолював Секретар Департаменту енерґетики Рік Пері‚ членами її були спеціяльний представник Державного департаменту з питань України Курт Волкер‚ Посол США до Европейського Союзу Ґордон Сондланд‚ директор Дерпартаменту Европейських справ в Раді національної безпеки США Аександер Відман і виконуючий обов’язки керівника дипломатичної місії США в Україні Джозеф Пенінґтон.
Від Канади на інавґурацію приїздив Міністер оборони Гарджит Саджан.
З тексту інавґурацйної промови (подана в цьому числі)‚ наші читачі переконаються‚ що вона‚ як і очікувалося‚ належить діячеві з-поза звичної для українськиих очей державно-політичної системи і спрямована проти неї. Водночас варте уваги підкреслення Президента В. Зеленського‚ що в його особі кожен українець поклав руку на Конституцію і „кожен присягнув на вірність Україні“. Отже‚ він бачить Україну єдиною – й то у такій мірі‚ що закликав українців з усіх світів повернутися на рідну землю‚ щоб спільними зусиллями 65 млн. осіб – стільки українців на плянеті – „почати нову епоху“.
Очевидно‚ в ім’я єдности українського суспільства інавґурант переходив на російську мову‚ й коли з залі голова Радикальної партії Олег Ляшко вигукнув – „Ми по-українськи розуміємо!“‚ Президент відповів мовби тезою зі своєї майбутньої програми: „Пане Ляшко‚ перестаньте ділити українців!“. Що це означатиме на ділі‚ виявиться вже невдовзі‚ коли В. Зеленський змушений буде усвідомити справжню причину цього поділу – виплекану російською імперією зневагу і ненависть до всього українського.
В. Зеленський оминув цю вічну проблему виживання українськости в Україні‚ і цим відрізнявся від Петра Порошенка‚ котрий 7 червня 2014 року у своїй інавґураційній промові посилався на Івана Франка‚ Михайла Драгоманова‚ згадував науку‚ що залишили по собі Павло Скоропадський‚ Михайло Грушевський‚ Симон Петлюра.
Хто-хто‚ а депутати сприймали мову президента без особливого ентузіязму‚ бо він навіть пожартував з приводу „вибіркових оплексів“.
Ще б пак! Виразно вчувалося в атмосфері близьке протистояння нового очільника держави з Верховною Радою. Буквально напередодні В. Зеленський‚ висловлюючи невдоволення‚ що інавґурація призначена не на 19 травня‚ як він бажав‚ а на наступний день‚ не втримався – а слід було! – пообіцявши Верховній Раді „зробити їй незручності“.
Й ось вони: прямо в інавґураційній промові президент оголосив про розпуск Верховної Ради VIII скликання. Позачергові вибори можуть відбутися в липні. Принаймні В. Зеленський сказав‚ що Верховна Рада має на ці завдання два місяці. Він розраховує‚ що до того часу парлямент ухвалить закон про скасування депутатської недоторканности‚ про відповідальність за неправедне збагачення‚ і закон про вибори за пропорційною системою та відкритими списками.
І ще такий рішучий але вельми ризикований помах „нової мітли“: президент зажадав від Верховної Ради негайного звільнення з їхніх посад голови Служби безпеки України‚ генерального прокурора і міністра оборони.
Втім‚ одна нефортунна фраза стосувалася загалом усього уряду: „Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори!“. Річ у тім що відразу наступного дня‚ 21 травня‚ в Україну приїхала місія Міжнародного валютного фонду‚ щоб обговорити наступні способи економічної допомоги Україні. А відомо‚ наскільки чутливим є МВФ до внутрішньої політичної стабільности у країнах‚ котрі не можуть обійтися без цієї допомоги. А де ж тут стабільність‚ коли ображений таким огульним підходом до державного управління Прем’єр-міністер України В. Гройсман негайно по закінченню інавґурації заявив‚ що відходить з уряду?
По-друге‚ як можна розганяти владу‚ коли суспільство ще зовсім нічого не знає про кандидатури майбутніх міністрів?
Дуже тяжко передбачити‚ як поведуть себе депутати перед розпуском Верховної Ради і кому це виявиться вигідним.
Президент має велику надію‚ що ті 73 відс. поданих за нього голосів‚ повторять цей тріюмф‚ підтримавши його нікому ще не відому партію „Слуга народу“. Це б могло статися‚ якби суспільство одностайно підтримало перші рішення президента і перші його кроки. Бо досить буде однієї помилки‚ щоб високий рейтинґ В. Зеленського почав падати.
Багато важитиме якість найближчого оточення президента‚ є ймовірність‚ що воно може нести з собою і світло‚ але також кидати тінь. Вже з якогось дива з’являються в Києві „позавчорашні“‚ домайданні діячі‚ за якими Україна не плакала – зокрема колишня права рука В. Януковича Андрій Портнов‚ вже олігарх Ігор Коломойський прямим текстом зепевняє‚ що упродовж каденції В. Зеленського житиме в Україні‚ вже не злазять з телеекранів сумнозвісні „реґіонали“ Ганна Герман‚ Олена Лукаш. Олена Бондаренко‚ вже направо-наліво роздає інтерв’ю Віктор Медведчук‚ хизуючись своєю незамінністю у мирних переговорах з Володимиром Путіном.
Будуть впливи з різних боків. Також і з боку досвідченого політика П. Порошенка та його партійної команди. У переддень інавґурації він з такими словами звернувся до свого наступника: „Володимиру Зеленському бажаю успішного президентства. Ще місяць тому ми були затятими опонентами на виборах. Але вже завтра, так сталося, він буде президентом моєї рідної країни. Країни, яку люблю і в чиє европейське майбутнє непохитно вірю. То ж хай Господь Україну береже, а її новому очільнику – допомагає в роботі“.
А тим часом на обрії з’являється нова політична сила – партія „Голос“‚ яку створює не менш популярний‚ ніж В. Зеленський‚ артист-співак Святослав Вакарчук.
Ким вони‚ ці двоє‚ будуть – опонентами чи спільниками?
Ще така подробиця з моменту інавґурації. Для маленького на зріст В. Зеленського спорудили перед трибуною спеціяльні підмостки – щоб було добре видно його. Щоб його президентство побачила‚ відчула й високо оцінила вся Україна‚ він повинен вивищитися перед суспільством на підмостках чести‚ справедливости‚ порядности і відданости.