ЛЬВІВ. – Уже 16 років поспіль приїжджають в Школу української мови та культури в Українському Католицькому Університеті (УКУ) політологи, дипломати, історики, студенти та навіть школярі.
Ідея школи зародилася у 2002 році, коли до УКУ приїхала група студентів з Канади, які хотіли вивчати українську мову. На той час Назар Данилків, теперішній директор школи, був студентом, а долучився до програми в 2005 році‚ працював репетитором та одночасно допомагав з організацією. У 2016 році він став директором школи (до цього часу її очолював Роман Васьків, який сьогодні допомагає УКУ із США). За керівництва Н. Данилківа школа розширила свою діяльність‚ продовжує зростати кількісно і якісно.
У тому ж 2005 році до команди долучилася викладачка Мар’яна Бурак, яка в 2008 році стала академічною директоркою школи. У 2010 році команда школи вирішила удосконалити навчальний матеріял, зробити його більш інтерактивним і водночас доступним для учасників із різним рівнем знання української мови та видати серію навчальних комплексів. Комплекс „Яблуко” складається з підручника, зошита, ігрових додатків та авдіоматеріялів.
Наступний виклик – пошук викладачів української мови, які володіли б сучасною методикою викладання мов. Допомогли добровольці Корпусу Миру США. Особливо дієвою є „Карпатська програма”, яку пропонує школа. Перші два тижні літнього семестру учасники проводять у Карпатах.
Окрім занять із викладачами, учасники мають окремі заняття з українськими студентами, з якими вони практикують мову, виконують завдання, читають, спілкуються. Це добре й для студентів, частина з яких згодом долучається до школи вже як викладачі і навіть стає співавторами підручників.
У школі читають лекції з історії України, політології, економіки, розвитку комп’ютерної освіти. Щоб удосконалювати програму, організатори школи після кожного тижня збирають відгуки студентів.
За 16 років Школа навчала дипломатів із США, Канади, Польщі, Великобританії, Франції та Японії. Приїздили історики, політологи та соціологи, які вивчають Східну Европу. Були студенти з Колюмбійського і Мишиґанського університетів США та Університету Монаша в Австралії.
До школи потрапляють учасники різного віку: наймолодшому студентові було вісім років, а найстаршому – 82. Це був о. Мануель з Португалії‚ який познайомився з двома монахинями-українками‚ які надіслали отцеві вітальню листівку з Різдвом й о. Мануелю стало прикро, що він не може прочитати вітання. Після навчання у Школі учасники продовжують зустрічатися, спілкуватися та розповідати про навчання своїм друзям.