Комік Володимир Зеленський веде перед на виборах в Україні і може стати наступним президентом. Дехто стверджує, що він — єдиний шанс країни на реформи і що може зламати стару систему.
Чи може Зеленський бути реформатором? Коротка відповідь: Ні. Ось чому.
Американський політолог Семюел Гантінґтон якось написав, що революція легша за реформи. Зробити революцію — це зруйнувати ззовні; її може здійснити будь-хто — від селянина з косою до робітника з молотком чи інтеліґента з револьвером. Реформа є складнішою, значно складнішою, бо її суть — зміни зсередини.
Реформатори — це люди, які хочуть поліпшити систему політичних, соціяльних, економічних і культурних інститутів, при цьому вони є частиною тієї ж системи. А радикальні реформатори — це люди, які хочуть змінити чинні інституції до такої міри, щоб у результаті змінилася система, частиною якої вони є. Ні реформа, ні радикальна реформа не є легкими. Обидва типи реформаторів повинні мати п’ять характерних рис.
По-перше, вони повинні мати глибокі знання про чинну систему влади. Зокрема, вони повинні розуміти, як працює система державних інститутів: який інститут що робить, як приймають закони, як формують бюджети, як повноваження і влада розподіляються в центрі, на периферії і між центром а периферією.
По-друге, реформатори і радикальні реформатори повинні знати, хто є гравцями — як ті особи, що займають керівні посади в системі реформованих ними інститутів, так і ті особи, які мають владу, що походить від їхнього багатства, контактів або позицій впливів поза офіційними урядовими структурами.
По-третє, реформатори і радикальні реформатори мусять мати чітке розуміння, які зміни в яких інституціях вони мають намір здійснити, а також повинні бути спроможні окреслити, як ці зміни відбуватимуться. Вони не можуть просто пообіцяти, що зроблять „щось краще“ і що виконають усе, що в їхніх силах, щоб позитивні зміни справді відбувалися. На відміну від революціонерів, реформатори повинні мати щось на зразок проєкту, який деталізує, як вони плянують дістатися з пункту A в пункт B і з пункту B у пункт C.
По-четверте, реформатори і радикальні реформатори повинні мати щось на кшталт бази, яка більш-менш підтримує їхню візію. Має бути якийсь електорат (бажано всередині системи), який хоче таких же змін. Самі реформатори нічого не можуть зробити, незалежно від їхньої можливої яскравости.
Нарешті, реформатори — а особливо радикальні реформатори — мусять бути спритними. Вони повинні укладати угоди в накурених коридорах, міняти коней на верблюдів, видумувати компроміси з сумнівними гравцями, обіцяти неможливе до реалізації, не виконувати обіцяне і можливе до реалізації — бо процес зміни інститутів зсередини означає постійні домовляння зі всіма підряд, хто може прислужитися вашим цілям, одночасно зберігаючи підтримку союзників і свою базу. Реформатори повинні бути типовими політиками — саме такими людьми, які дають політикам цю злу славу.
Як В. Зеленський пасує до цього? Боюся, не дуже. Він явно не володіє глибокими знаннями про чинну в Україні систему влади. Він також не розуміє, як працюють державні інститути. Зауважте — це не його вина. Зрештою, він шовмен і комік за професією, і я впевнений, що він досконало знає всі тонкощі шовменства і комедії.
Він явно не знає гравців — з тієї ж причини. Він знає Ігоря Коломойського, але ославлений олігарх з Дніпра (який допоміг врятувати Україну від російської аґресії 2014 року і зробив великий внесок у відродження єврейського життя) навряд чи є всесвітом політичних гравців України. По суті, це буде В. Зеленський проти системи — або, кажучи більш наглядно, комік проти глибинної української держави.
Він явно не має чіткого розуміння того, які зміни яких інститутів він збирається здійснити, і не може обумовити, як ці зміни відбудуться. Звичайно, В. Зеленський може найняти армію консультантів і самозваних реформаторів зі знаннями, яких йому бракує. Безумовно, це б допомогло — але тільки до певного моменту. Зрештою, особі, яка не знає, до чого прагне, буде дуже складно визначити, які радники мають таку саму візію — або не мають. Думаю, радники В. Зеленського швидко розчаруються, коли зрозуміють, що їх бос не має найменшого поняття.
У В. Зеленського явно немає бази всередині системи — а коли і є, то це І. Коломойський, що навряд чи віщує добрі перспективи стосовно здатности В. Зеленського боротися з олігархами і корупцією. В. Зеленський може мати певну базу поза системою —це його виборці на південному сході й серед молоді. Але український південний схід є антиреформістським, а українська молодь, найімовірніше, вирушить на Захід, як тільки втратить надії на негайну трансформацію України.
В. Зеленський може бути спритним — хоча б тому, що актори й комедіянти повинні вміти вдавати. Але чи є безсоромно лукавим? Ми не знаємо.
Ми знаємо, що шанси В. Зеленського стати реформатором нульові. Якщо ви переконані, що з 2014 року в Україні абсолютно нічого не змінилося на краще, то В. Зеленський може хіба погіршити ситуацію. Він або зовсім зупинить реформи, або кине країну в адміністративний хаос.
„Львівський культурологічний журнал „Ї“
Олександер Мотиль – американський історик і політолог українського походження‚ Ратґерський університет‚ Ню-Джерзі.