Виявивши свою волю такою переконливою більшістю – три чверти голосів! – Україна‚ замість стрімко випливти на тихі води‚ на ясні зорі‚ тяжко борсається в тумані невизначености. Добре було тим давнім грекам‚ засновникам демократії: всі однакові в маєтному статусі‚ всі однаково розумні‚ всі однаково гордяться своїм полісом‚ всі однаково відповідальні за його завтрашній день – то й більшість не могла катастрофічно помилятися у своєму виборі.
Часи змінилися до невпізнання‚ а сакралізована певність‚ що більшість завжди має рацію‚ залишилася. І де ж та рація в українському випадку‚ коли переможна більшість неспроможна сказати ні світові‚ ні сама собі‚ до чого прагне‚ якою дорогою хоче повести Україну?
І над цією „тріюмфальною“ післявиборною млою самотньо вивищується постать новообраного президента. Для нього найбільшою мірою все вже з’ясувалося: час для жартів‚ для в’їдливого кепкування з української держави минув. Тепер ти – перший представник тієї держави‚ з якої сміявся і глузував. Тебе вибрали – тепер вибираєш ти: сміятися далі чи замінити систему‚ з якої кепкував‚ на іншу‚ достойну поваги і всенародної підтримки?
Дуже хочеться припустити‚ що Володимир Зеленський‚ опинившись в абсолютно новій для нього ситуації‚ звернеться за порадою до знаючих‚ мудрих людей‚ яких в Україні не менше‚ ніж у будь-якій іншій країні. Це відразу переконало б усіх‚ що й сам він мудрий і усвідомлює всю неймовірну проблемність свого становища і вагу завдань‚ котрі стоять перед ним. На тлі особистих телефонічних привітань від Дональда Трампа з Білого Дому‚ Емануеля Макрона з Парижу‚ Анджея Дуди з Варшави‚ від чільних політиків багатьох европейських країн В. Зеленський виглядає вже як драматична постать‚ а не комедійна. Несистемний політик потрапив у систему. Хто кого швидше змінить?
Не дочекавшись інавґурації‚ багато авторів‚ українських і закордонних‚ висловлюються на рахунок найкращих варіянтів розвитку подій. Наприклад‚ американський експерт Андерс Аслунд з „Atlantic Council“ вважає‚ що в Україні‚ задля швидкого економічного піднесення‚ мусить передусім змінитися виборче законодавство‚ має бути скасована депутатська недоторканість‚ тоді новий парлямент чекатиме на політиків‚ а не на політиканів-бізнесменів‚ конечним вислідом судової реформи повинен стати прихід у Верховний суд чесних людей.
Подолання олігархату визначає як головну ціль для В. Зеленського британський тижневик „Economist“: мовляв‚ олігархи‚ маніпулюючи своїми „кишеньковими“ депутатами у Верховній Раді‚ так зв’яжуть йому руки‚ що система перетікання державного бюджету в приватні кишені залишиться незмінною.
На думку експерта з „Реанімаційного пакету реформ“ Сергія Сороки „у Зеленського насправді є тільки два шляхи. Вступити у війну з системою і перемогти. Або домовитись з нею та грати за її правилами і – стати ще одним президентом-втікачем“.
„Народ хоче знати, коли припиняться будівельний хаос, тіньовий гральний бізнес, незаконне вирубування лісів, видобування бурштину, і що буде з „Приватбанком“‚ – пише незлежний київський журналіст Олександер Мойсеєнко.
Добрі поради‚ і їхня слушність лежить на поверхні. От тільки чи прийме їх новообраний президент за свої? Отож мусить з’ясуватися‚ хто ж він у самому собі‚ якого світогляду і яких візій є носієм‚ чому надасть дальшої тяглости у державній політиці‚ зокрема й особливо зовнішній‚ а від чого відступиться.
І тут постає питання усіх питань: як В. Зеленський поведе себе з Росією? Чи у свої 40 років він хоч раз зацікавився страшною‚ всуціль кривавою історією російської імперії‚ історією її великодержавного шовінізму‚ історією багатовікової московської наруги над десятками поневолених народів? Історією безперервного нищення України й українців? Чи знає В. Зеленський те‚ що знає непофальшована і незнищенна народна пам’ять – про диявольський хист Росії брехати всьому світові у живі очі?
Чи прислухається В. Зеленський до поради Петра Порошенка не бігти стрімголов до Москви: „Якщо ти поїдеш на зустріч з В. Путіним, до тебе більше ніхто з тої коаліції світової, яку ми дбайливо створювали п’ять років, не приїде, ти її зруйнуєш. І залишиш Україну сам на сам з аґресором. А потім тобі залишиться лише стати на коліна і визнати капітуляцію“.
Й ось перше державницько-світоглядне випробування для В. Зеленського‚ з якого він‚ на жаль‚ не вийшов з належною честю. 24 квітня Президент Росії Володимир Путін своїм указом спростив і полегшив отримання російського громадянства для мешканців окупованих Росією районів Луганської і Донецької областей‚ а при цьому пообіцяв‚ що таку можливість невдовзі можуть дістати всі без винятку українці. І що В. Зеленський на це? А от що: „Ми також будемо надавати українське громадянство представникам усіх народів, які страждають від авторитарних та корумпованих режимів. У першу чергу – росіянам, які сьогодні страждають чи не найбільше“. І тут же опинився у путінській пастці: так‚ так дуже добре‚ дуже правильно‚ бо в цей способ настане спільне громадянство росіян і українців.
Справді‚ більш ніж дивні потягнення В. Зеленського в російському напрямку. Це помічають і про це говорять не лише в Україні.
8 квітня газета „The Wall Street Journal“ розповіла про те‚ яке враження склалося від знайомства з В. Зеленським у відомого французького філософа і великого приятеля України Бернарда-Анрі Леві (під час Революції Гідности він проголосив зі сцени Майдану: „Сьогодні я також українець!“). Саме Б.-А. Леві посприяв зустрічі В. Зеленського з Президентом Е. Макроном. „У нього нема поглядів. Є очі‚ але нема поглядів“‚ – сказав про В. Зеленського філософ. Він дуже дивувався‚ що кандидата на президента України більше хвилювала російська молодь‚ ніж молодь власної країни. Ледве чи це випадовість‚ за цим може ховатися певна позиція.
Український соціолог-академік Євген Головаха робить висновок‚ що весь електорат В. Зеленського ділиться на три рівні частини. Перша – це виборці‚ налаштовані на дружбу з Росією‚ друга виступає за европейський зовнішній курс‚ а третя частина просто не хоче надмірної заполітизованости й заідеологізованости. А чого хоче‚ невідомо. Хто в ліс‚ хто по дрова.
Цікаво‚ до якої частини належить той молодіжний російськомовний прошарок‚ котрий‚ ще вибори не закінчилися‚ вже від імени В. Зеленського заповзявся тиснути на обласні та районні адміністрації: мовляв‚ відтепер буде так‚ як ми хочемо! Аж довелося В. Зеленському привселюдно відхрещуватися від цих „позасистемних активістів“.
Річ‚ звичайно‚ не в тім‚ якою мовою висовлюються поради для недосвідченого В. Зеленського. Річ – у їхньому змісті. Серед порад російською мовою теж є дуже цінні. Скажімо‚ ця належить відомому московському публіцистові Ігореві Яковенкові: „Аби завдати удару в спину, потрібно, аби супротивник відвів погляд, відвернувся, зайнявся своїми справами. П’ять років тому, коли Україна відвернула свою увагу на Майдан, Путін окуповував Крим і спробував окуповувати весь південний схід України. Перше вдалося, друге не дуже. Чекав п’ять років. Дочекався моменту між виборами та інавґурацією. Коли Порошенко вже не повністю президент, а Зеленський ще не повністю президент. Путінові не потрібен в Україні жоден президент – ні Порошенко, ні Зеленський. Йому потрібно, аби держави Україна не було. Для цього йому потрібен хаос. Сьогодні Кремль і його обслуга чинять несамовиті спроби зробити з Зеленського президента хаосу. Указ про роздання пашпортів жителям окупоаних районів Донецької і Луганської областей — перший крок у цьому напрямі“.
Те‚ що чесні люди бачать з Москви‚ В. Зеленський не бачить з Києва?
Все ж не поспішаймо з осудом – багато про що нам скаже команда‚ котру новий президент обере для кермування Україною‚ те середовище‚ на яке він‚ абсолютно недосвідчений в політиці‚ змушений буде покладатися й очима котрого дивитиметься на довколишню реальність.