Тижневик‚ на жаль‚ не годен встигати за подіями. Коли писалися ці рядки‚ ніхто з певністю ще не міг сказати‚ в котрий саме день відбудеться інавґурація новообраного Президента України Володимира Зеленського. Про конкретну дату ще тільки сперечалися. Але самі ці суперечки багато про що свідчать. Зокрема й про головну особу цього урочистого для усієї країни дійства. В. Зеленський наполягав‚ щоб інавґурація сталася 19 травня.
Прихильні до нього депутати зареєстрували аж три законопроєкти на підтримку цієї дати. Тим часом вона вкрай невдала: 19 травня – це День вшанування пам’яті жертв політичних репресій‚ тобто день жалоби. Хто бодай за шкільною програмою знає історію України‚ той мав би усвідомлювати‚ наскільки глибокою є ця жалоба.
Саме тому реакція керівника Українського Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича була такою гострою: „В цей траурний день по всій Україні відбуваються жалобні заходи‚ обмежено громадські розваги‚ розважальні програми на телебаченні. Комедійний артист Володимир Зеленський дозволяв собі жарти над Голодомором‚ але Президент Володимир Зеленський не має права на глум над пам’яттю мільйонів жертв смертоносних репресій“.
Тепер спостерігаймо‚ як ці справедливі слова сприйме новий очільник української держави. Визнає за ними рацію й віддасть належне чесності й сміливості В. В’ятровича – людини‚ котру шовіністи у Варшаві і Будапешті вже давно не хочуть бачити на чолі цього надзвичайно важливого для України установи – чи віддасть Інститут „своїм“?
Четвертий проєкт парляментської постанови стосовно дати інавґурації пропонував здійснити її наступного дня‚ 20 травня. Відсунути дату лише на один день‚ і це унеможливлювало б усякі негарні закиди і підозри. Також виникали думки про 28 травня‚ 1 чи й 3 червня.
Чому ж В. Зеленський і його оточення наполягали на 19 травня – до тієї міри‚ що офіційно звернулися з таким проханням до Голови Верховної Ради Андрія Парубія? Ймовірна причина: чим скоріше В. Зеленський сяде у президентське крісло‚ тим більші можливості матиме для проголошення позачергових парляментських виборів. Весь розрахунок – на те‚ аби кувати залізо‚ заки воно гаряче: безпрецедентні 73 відс. голосів дають переможцеві підстави сподіватися‚ що ця сама електоральна маса допоможе привести у Верховну Раду створену В. Зеленським партію „Слуга народу“ й таким чином ця покищо віртуальна „сила“ стане реальним політичним середовищем у новому парляменті. А далі – успішне ухвалення законів‚ котрі конче будуть потрібні В. Зеленському для обіцяних ним змін і для позитивного впливу на суспільство.
Розпуск чинної Верховної Ради‚ з погляду українського законодавства‚ покищо вповні можливий‚ але тільки до 27 травня‚ не пізніше. Річ у тім‚ що наступного дня‚ 28 травня‚ починається шестимісячний термін‚ коли парлямент вже не підлягає позачерговому припиненню своїх повноважень. В цьому випадку вони‚ згідно з Конституцією‚ закінчуються 27 листопада. Як відомо‚ чергові вибори до Верховної Ради призначені на 27 жовтня цього року.
Ймовірність позачергових виборів експерти вбачають і в тому‚ що в новий парлямент прагнуть потрапити і менш успішні‚ ніж „слуга народу“‚ учасники президентських перегонів – вони покищо також мають за собою певну підтримку і хочуть втілити її у депутатські мандати.
Але для розпуску парляменту замало критики‚ навіть найгострішої‚ на його адресу: мовляв. рівень довіри до Верховної Ради в суспільстві наближається до нуля. Під час президентської кампанії видно було‚ як в узурпованих олігархами телеканалах‚ газетах і журналах методично створювалася атмосфера довіри до В. Зеленського і недовіри до Петра Порошенка. Люди‚ в переважній масі‚ не усвідомлювали‚ що керуються й обирають не власним розумом‚ а майстерно накинутими їм поглядами з-зовні.
Так тепер і щодо чинної Верховної Ради. Вона‚ звісно‚ далека від ідеальної‚ заполонена олігархічними впливами‚ але десятки цінних законів все ж ухвалила. Чого вартий хоч би нещодавній закон про українську мову‚ що є просто таки історичною заслугою теперішніх депутатів.
Інша річ – законні‚ юридичні підстави на користь негайного розпуску парляменту. Стрaтеги В. Зеленського вчепилися були за правдоподібний арґумент: Верховна Рада діє без коаліційної більшости‚ і це є тим порушенням‚ котре дозволяє вимагати позачергових виборів. Насправді у теперішньому реґляменті нема чітко виписаних норм щодо реальности коаліції і її юридичного значення для визначення законности даного складу парляменту.
То що ховається за бажанням новообраного президента пришвидшити парляментські вибори? А те‚ що В. Зеленського непокоїть саме здатність нинішнього паряменту ухвалювати закони – й ті серед них‚ котрі йому невигідні. Наприклад‚ закон про президента‚ з відповіданою статтею про імпічмент‚ закон про опозицію і її уповноваження‚ закон про вибори за пропорційною системою і відкритими списками. І так далі. Йдеться про те‚ аби нарешті впровадити в державне життя України життєздатну рівновагу між гілками влади і цим ґарантувати стабільність українського суспільства на майбутнє.
Якщо ж наміри новообраного президента і його команди підпорядковані інтересам утвердження незалежної української держави‚ то з максимальною відкритістю до народу належить пояснювати кожен свій крок‚ кожну кандидатуру на найважливіші в державі посади.
Покищо ж зі сторони тих 25 відс.‚ котрі голосували за Петра Порошенка‚ чуються великі побоювання з приводу того‚ кого В. Зеленський призначить головою Служби безпеки‚ генеральним прокурором‚ міністром оборони‚ міністром закордоних справ‚ секретарем Національної ради безпеки і оборони‚ керівником Президентської адміністрації і держадміністрацій. Саме в сфері цих призначень В. Зеленський збільшив би свій політичний капітал‚ якби спромігся на максимальну відкритість з громадянським суспільством.
Покищо все іде не так. Дуже ймовірно‚ що призначені на відповідальні пости люди втілюватимуть не інституціональні функції‚ а особисті політичні упоодобання В. Зеленського. Він уже пообіцяв скасувати заборону на в’їзд російських артистів-антиукраїнців в Україну і розбльокувати російські соціяльні мережі‚ котрі дихають ненавистю до України.
Не викликає ні довіри‚ ні поваги постать речника президентського штабу Дмитра Разумкова‚ – і не тільки тому‚ що це колишній запопадливий функціонер молодіжного крила Партії Реґіонів‚ а тому‚ що вже й тут‚ у найближчому оточенні нового президента‚ відзначився нездоровими заявами: безпідставно стверджував‚ нібито українські заробітчани за кордонами України голосували за П. Порошенка‚ бо ними хтось маніпулював.
Також затьмарує політичний обрій В. Зеленського сумнозвісний олігарх Ігор Коломойський‚ котрий перечікує в Ізраїлі лиху годину (його фінансовми аферами віднедавна займається Федеральне бюрю розслідувань США) і збирається повернутися в Україну відразу після інавґурації. Чи не є це є певним доказом‚ що В. Зеленський – вигідний для нього президент?
В інтерв’ю для льокальної‚ позірно незалежної‚ насправді глибоко заанґажованої в антиукраїнській пропаґанді електронної мережі Bihus.Info І. Коломойський безпардонно спотворив внутрішню українську ситуацію‚ назвав її „гіршою‚ ніж у Венесуелі“ і при цьому дав зрозуміти‚ що в Україні іде до змін‚ бажаних особисто для нього і сприятливих для його неправедного багатства. Навіть дозволив собі радити В. Зеленському‚ кого з міністрів слід замінити‚ а кого залишити. Вже цим одним олігарх хоче показати‚ що відтепер його слово буде в Україні багато значити.
Але Україна не вчора виникла‚ щоб слухатися олігархів. І долю держави не їм визначати – вона визначена сторіччями боротьби за незалежність‚ й цією визначеністю‚ поза всіма словами‚ вщерть сповнена інтелектуальна‚ культурна‚ духовна атмосфера українського суспільства.
Є вже маленька підстава думати‚ що цю атмосферу відчуває і новообраний президент: 8 травня‚ в День пам’яті і примирення‚ він зфотографувася разом з ветераном ще радянського війська Іваном Залужним і колишньою зв’язковою Української Повстанської Армії Параскевою Зеленчук-Потяк. І помістив це фото на своїй сторінці у Facebook.