27 вересня у Ватикані відбулася міжнародна конференція „Суспільне добро у цифровому сторіччі“. Мова йшла про вражаючі людську уяву науково-технічні досягнення‚ зокрема у сфері інформаційних технологій‚ але також‚ ще з сильнішим наголосом – про зворотний бік цього явища‚ про його все відчутніше і все тривожніше непідпорядкування цілям духовного розвитку людства.
Папа Франциск‚ з властивою йому прямотою‚ остеріг у своєму виступі‚ що технологічний проґрес‚ відірваний від вищих інтересів людини‚ „може привести до нових форм варварства‚ де панує право сильного‚… і до загального занепаду соціюму“.
У цьому випадку голос Папи – то голос усіх без винятку світових релігій. Кожна з них виходить з єдиної істини: сенс Всесвіту – моральний. Звідси випливає також єдиний критерій оцінки людського життя і діяльности. І саме тут лежить ключ до розрізнення: „людина мудра“ і „людина інтелектуальна“ – це різні люди. Так званий „чистий інтелект“ як активний рушій розвитку перебуває посередині між добром і злом‚ і з однаковим успіхом здатен служити обидвом протилежностям.
Чи почує людство Папу?
У п’єсі швайцарського драматурга Макса Фріша „Китайська стіна“ один інтеліґент пояснює ситуацію‚ подібну до нашої сьогоднішньої: „Ми можемо писати книги і виголошувати промови‚ часом навіть дуже сміливі промови про те‚ чому далі тривати так не може! І все триває далі! Точнісінько так! Найвидатніші вчені встають і заявляють людству: кобальтова бомба‚ яку нам доручено виготовити‚ означатиме ваш кінець! – і кобальтова бомба виготовляється…“.
І це не художній домисел. Один з найвидатніших вчених ХХ ст.‚ німецько-британський фізик‚ лавреат Нобеля Макс Борн залишив нам такі думки:
„…Наука і техніка руйнують етичний фундамент цивілізації‚ причому руйнування це‚ ймовірно‚ вже непоправне… Мене переслідує думка‚ що цей розрив у людській цивілізації спричинений саме відкриттям науковогo методу‚ і що цей розрив настав незворотньо. Хоч я закоханий в науку‚ мене не залишає почуття‚ що методологія природознавчих наук у такій мірі суперечить усій історії і традиціям людства‚ що наша цивілізація просто неспроможна зжитися з цією методологією…“.
Замість замислитися над мудрим словом Папи‚ над застереженнями відомих письменників і великих учених‚ ми тішимося з феноменальної науково-технічної діяльности Ілона Маска‚ з його все новіших‚ все фантастичніших технологічних проєктів. Ми‚ як малі діти‚ сподіваємося‚ що вони от-от принесуть втомленому людству щасливе розв’язання всіх його найтяжчих проблем.
Черговий революційний крок І. Маска – „Neuralink“‚ система сполучення людського мозку з комп’ютером. Мініятюрний чип‚ вмонтований в голову‚ відкриє моментальний доступ до всіх знань‚ нагромаджених за минулі тисячоліття. Люди стануть частиною ґльобальної електронної мережі‚ зіллються з нею‚ а відтак і зі штучним інтелектом. Й уже нарешті ніколи не буде відсталих‚ незнаючих‚ немислячих‚ не буде й помилок‚ що походять від нашої нинішньої розумової недосконалости‚ не буде також небажаних мутацій в наших генетичних програмах.
Щоправда‚ ці технології скасують‚ за нібито очевидною непотрібністю‚ і свободу людської волі‚ свободу вибору між добром і злом. Але чи хтось за цим пошкодує? Безнадійному консерваторові‚ котрий наважиться обставати за вічними істинами‚ нагадають‚ що дотепер ця свобода волі‚ замість нести світло на нашу грішну землю‚ зневажала її і нищила. Люди‚ мовляв‚ не жили‚ а тільки блукали‚ від народження до смерти‚ в лісі власних помилок. Й аж тепер перед ними ляже пряма і ясна дорога: вмонтований у мозок чип спонукатиме тільки до правильних рішень. Живіть і втішайтеся!
„Не треба боятися штучного інтелекту‚ – саркастично відгукується на цей новий проєкт І. Маска проґнозист-футурист з Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. – Ви більше не будете його ворогом. Ви будете його слухняним рабом…“.
Річ‚ як виглядає‚ не в І. Маскові‚ попри його видатний талант і заслуги перед людством. Прийдуть ще більші генії і ще видатніші таланти. Але саме І. Маск став символом вражаючих революційних проривів до абсолютно нової якости життя‚ символом безмежних можливостей науки і технології. А також – символом прощання з минулим як результатом людської „недосконалости“.
Саме в І. Маскові і його однодумцях багато хто вбачає предтечу так званої „нетократії“‚ котру у своїй апологетичній книжці обґрунтовують шведські філософи Александер Бард і Ян Зодерквіст („Нетократія. Нова керівна еліта і життя після капіталізму“). Ось взірець їхнього наївного оптимізму:
„…Технології розвиваються зі швидкістю‚ що забиває дух‚ але люди – істоти повільні. І знову нам заважають різні релігійні та ідеологічні табу. І знову ми на порозі необхідного творчого зруйнування системи попередніх уявлень… Велич Бога стала відносною‚ з’явилася можливість поставити під сумнів його існування… З точки нетократії‚ котра переймає на себе владу‚ метафізична конструкція – нібито культура є чудодійним витвором – позбавлена інтелектуальної правдоподібности. Тому стіні між природою і культурою судилося впасти й поховати гуманізм під своїми уламками… Старомодний індивідуалізм і вірність своєму „я“ – тепер це атрибути нижчих людських прошарків. Нездатність вийти за межі свого „я“ і його бажань означає‚ що нижчі прошарки так і залишаться нижчими… Кожний‚ хто далі „вірить у себе“‚ є безпорадним невдахою у суспільстві‚ яким керують нетократи“.
Ці постпостмодерністські автори‚ глухі до духовного досвіду людства‚ тяжко помиляються‚ вважаючи‚ що процесом технологічної перебудови людського життя керують вони‚ „нетократи“. Насправді цей процес керує „нетократами“. І почався він задовго до І. Маска. Розгледіти небезпеку могли тільки дуже сильні розуми. До них належав відомий цілій Европі філософ Микола Бердяєв‚ народжений у Києві‚ вигнаний з країни большевиками. „Переможна з’ява машини є одна з найбільших революцій в людській долі‚ – писав мислитель у праці „Сенс історії“. – Машина радикально змінює взаємини між людиною і природою‚ вона не лише підпорядковує людині природні стихії – вона підпорядковує і саму людину. Якась таємна сила‚ чужа людині і самій природі‚ входить в людське життя‚ якийсь третій елемент‚ не природний і не людський‚ дістає страшну силу і над природою‚ і над людиною…“.
До цієї думки прийшов наприкінці ХХ ст. японський філософ Томонубу Імамічі: „Технологія‚ подібна до природи‚ стала нашим новим середовищем буття‚ котре має власні цілі‚ незалежні від людських‚ оскільки технологія як середовище‚ як буттєва тональність машинних утворень‚ сама визначає свій напрям розвитку“ (праця „Криза моралі і метатехнічні проблеми“).
Ще одне з багатьох серйозних‚ але не почутих людством застережень: „Бастіони технічної досконалости‚ економічної і політичної ефективности в жодній мірі не вберігають нашу культуру від зіслизання у варварство. Варварство теж може користуватися всіма цими засобами. Озброєне такими технічними досяненнями‚ варварство стане лише сильнішим і деспотичнішим…“ (Нідерляндський історик Йоган Гуйзінґа‚ „Homo ludens. У тіні завтрашнього дня“).
Вже після Другої світової війни американський філософ і соціолог Люїс Мамфорд у своїй книжці „Міт машини“ дуже проникливо з’ясував доленосне значення незалежного людського погляду: „Якщо б раптом щезли усі технічні винаходи останіх п’яти тисячоліть‚ це було б катастрофічною втратою для життя. І все ж людина залишилася б людською істотою. Але якби від неї була відібрана здатність інтерпретації…‚ то все‚ що ми маємо на білому світі‚ згасло б і щезло б швидше‚ ніж у фантазії Просперо‚ й людина опинилася б у безпораднішому і дикішому стані‚ ніж будь-яка тварина – вона б стала на межу паралічу“.
Отже‚ повірмо Папі! Сенс людського світу‚ сенс Всесвіту – моральний. Не захитуймо цієї єдино надійної підвалини буття!