КРОПИВНИЦЬКИЙ. – 6 вересня у кінотеатрі „Портал“ відбулася прем’єра нового українського художнього фільму „Таємний щоденник Симона Петлюри“.
Стрічку Олеся Янчука‚ режисера і одного з авторів сценарію‚ можна назвати історико-біографічною. Серед продюсерів фільму також названо одного з провідників світового українства Аскольда Лозинського.
Форма щоденника дозволила переносити події у різні роки і місця. Тож ми бачимо С. Петлюру і керівником Директорії, і головним отаманом військ УНР. Показано його протистояння з тодішньою політичною верхівкою, болісні компроміси, на які доводилось йти‚ страшні втрати, а також трагічні моменти, коли Україна не змогла відстояти свою незалежність.
Показано не лише особисті протиріччя С. Петлюри, а й протиріччя епохи, бурхливий національний зрив, що розбився об інтереси інших держав, насамперед Російської імперії та Польщі‚ та об власний хаос і неготовність політичних еліт.
Досить невиразні у фільмі постаті Володимира Винниченка та Михайла Грушевського, хоча актори першорядні – Євген Ніщук та Богдан Бенюк. Роля першого президента України взагалі обмежується кількома фразами, тодішній прем’єр теж тільки пару разів нервово реагує на слова С. Петлюри. Нез’ясованою залишається і його роля у страті полковника Петра Болбочана, що явно стала однією з фатальних помилок української боротьби початку ХХ ст.
Але центральними епізодами фільму все ж є підготовка до вбивства С. Петлюри та суд. Він мав би бути над виконавцем атестату, спровокованим більшовицькими спецслужбами Самуїлом Шварцбардом, але завдяки зусиллям тих же спецслужб став судом над нібито антисемітською позицією самого С. Петлюри. Саме таким цей суд увійшов у свідомість европейських держав та й наступних поколінь українців. І це тавро на багато десятиліть стало діяльною зброєю а руках Росії та СРСР проти українського незалежництва.
Насправді ж масові єврейські погроми здійснювалися насамперед більшовиками та чорносотенцями, до яких, звісно, часом приєднувались і обізлені українці, але війська УНР не були причетні до організації цих ганебних явищ, більше того тільки С. Петлюра запровадив посаду міністра євреїв.
Цей фільм – один з кроків до кінематографічного осмислення трагічности української революції початку ХХ ст. та причин її поразки. Дуже важливо також, аби українське суспільство перестало асоціювати петлюрівщину із ганебним тавром, штучно свореним одвічними ворогами української незалежности.