Я оселилася в „Українському селі“ і зауважила, що моє українське село дивовижне. Стiльки уваги, турботи, як за цi останнi тижнi, я не отримувала давно. Я знайомлюся з людьми, у кожного з яких непроста iсторiя. Деякi з них, ніби живi cторiнки української історiї, так чи iнакше це iсторичнi постатi, свiдки iсторичних подiй в житті української емiґрацiї в Америцi. Розумiю, що то кредит довiри i пoваги в пам’ять про те, як їм усім було непросто колись, коли вони самi починали жити тут, далеко вiд Великої України. Саме так вони називають нашу з вами країну. Хто вони? Та мої сусiди. Ось завiтав декiлька разiв один з них, Левко Хмельковський, редактор газети „Свобода“, що її видає Український Народний Союз. Завiтав і запропонував допомогу, важливу для мене iнформацiю, подарував кухоний столик, якого менi бракує. Просто так.
Приходила Броніслава Скорупська (про неї є декiлька статтей у Вікіпедiї, що вона передала Острозькiй академiї цiннi книжки та скульптури), а до мене зайшла, бо принесла на гостинець полуниці для знайомствa. Знаєте добру українську традицiю з порожніми руками у гостi не приходити? Так саме тому.
Думаю, чим же я їм вiддячу за цю їхню турботу і пiклування? Що маю зробити, щоб виправдати їхне гарне ставлення до мене?
Сомерсет, Ню-Джерзі