Що можна сказати про Юлію Тимошенко передусім? Маючи при цьому на увазі‚ що одні її палко і вірно‚ крізь роки й обставини‚ всупереч знеславлюванню і шельмуванню‚ люблять‚ а інші так само палко і так само здавна ненавидять. А можна‚ не боячись помилитися‚ сказати одне: вона – непересічна‚ рідкісна особистість. Навіть якщо врахувати‚ що Україна у своїй історії‚ ще від докозацьких часів‚ мала низку знаменитих жінок‚ розумних‚ сильних волею‚ цілеспрямованих‚ відданих якійсь великій меті чи ідеї‚ то й у цьому яскравому ряді провідниця „Батьківщини“ залишиться помітною‚ значною‚ хоч усе ще не до кінця розгаданою.
Її зоряна година припала на Помаранчеву революцію‚ над тодішнім Майданом „Юля! Юля!“ звучало найчастіше і‚ може‚ відтоді українська політична верхівка‚ що складалася переважно вже зі слабого‚ ласого на гроші і розкоші‚ морально виродженого чоловіцтва‚ стала тяжко заздрити цій молодій‚ гарній жінці з косою-німбом довкола чола. Заздрити і ненавидіти – до тієї міри‚ що багатьом загонистим владолюбцям хотілося якимсь чином раз і назавжди прибрати її з дороги.
Невдовзі після того помаранчевого Майдану відомий київський літератор і сценарист Юрій Рогоза написав і видав книжку-версію „Вбити Юлю“ – з вплетеними у сюжет чільними на той час діячами з президентського оточення‚ професійним вбивцею Рамзаєм і схемою розправи над українською прем’єркою. Текст‚ попри змінені прізвища‚ вражає обізнаністю автора з реальним життям політичної верхівки.
Це був вересень 2005 року. Минуло тільки сім місяців діяльности нового уряду. Й раптом тодішній Державний секретар Олександер Зінченко скликає сенсаційну прес-конференцію й заявляє на ній: „Секретар національної Ради безпеки і оборони Порошенко‚ Перший помічник Президента Ющенка Третяков‚ кілька їхніх партнерів‚ як от Мартиненко‚ цинічно і системно реалізують свій сценарій використання влади у власних цілях…“.
Скандал‚ з якого почалося розчарування в помаранчевій владі‚ закінчився тим‚ що Президент Віктор Ющенко за одним махом звільнив з посад і Секретаря Національної ради безпеки і оборони Петра Порошенка‚ і Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко‚ і також О. Зінченка‚ чесного викривача першої в пореволюційній Україні корупційної схеми.
Психологічне реконстрування того моменту з-під руки Ю. Рогози: „…Юлі на якусь мить здалося‚ що вона померла‚ її немає‚ і те‚ що відбувається‚ – всього лише передсмертне марення…
А насправді в ту мить померла не вона‚ а її віра в людину‚ яку нація‚ що підвелася з колін – і вона‚ Юля‚ разом з усіма – вважала народним президентом.
Їй ще й досі хотілося вірити‚ що він не зрадив‚ не продався‚ не здрейфив‚ а просто втомлено відійшов убік‚ віддавши батьківщину‚ що повірила в нього‚ на розтерзання „команді“‚ „оточенню“‚ „своїм“.
Господи‚ як же хочеться кричати: „Піднімайтеся‚ люди! Адже вас знову хочуть зробити бидлом‚ а бидло не буває ні гордим‚ ні щасливим‚ ні багатим. Бидло не гордиться Батьківщиною і не народжує героїв! Не дивиться на світ з високо піднятою головою!“.
Те‚ що сталося далі‚ перевершило письменницьку уяву. В 2007 році Президент В. Ющенко знову призначив Ю. Тимошенко прем’єром‚ оскільки на позачергових виборах до Верховної Ради „БЮТ“ („Бльок Юлії Тимошенко“) отримав 129 мандатів‚ ставши основою парляментської коаліції.
Ще того самого року той же автор‚ Ю. Рогоза‚ видав наступну книжку – „Вбити Юлю-2“‚ висловивши в ній „прикре й гірке прозріння людини‚ яка вірила‚ сподівалася і чекала‚ але зрозуміла‚ що настав час перестати дурити себе‚… бо коли бензина і хліб дорожчають‚ – значить‚ нікудишній прем’єр“. Забігаючи наперед‚ Ю. Рогоза остеріг українське суспільство: мовляв‚ небезпечно‚ якщо б колись такий вельми досвідчений Дон-Жуан‚ як Ю. Тимошенко‚ претендував на „руку і серце України“‚ бо „коли слухаєш‚ як вона бреше‚ і навіть розумієш‚ що бреше‚ все одно душа тане‚ як віск“.
Ну‚ щодо цього „мистецтва“‚ то в Україні було досить й інших майстрів. Але Ю. Тимошенко спіткав більший гріх‚ ніж звична для наших ліберально-демократичних часів політично-партійна брехня. У 2009 році українська прем’єрка поїхала до В. Путіна і підписала з ним газовий договір – надзвичайно обтяжливий для України‚ і саме з цієї‚ очевидно‚ причини зміст документу не розголошувався. Не знав його навіть Президент В. Ющенко. Згодом він згадував про це як про „одну з ганебних сторінок в новітній українській історії“.
Втім‚ ледве чи можна вважати цю історію вичерпаною. В січні цього року депутати від „Бльоку Петра Порошенка“ зареєстрували у Верховній Раді проєкт постанови „Про 10-ту річницю підписання кабальних газових контрактів Юлією Тимошенко і Володимиром Путіном“. Річ у тім‚ що контракт той і досі чинний‚ бо укладений на 10 років наперед. Від 2010 року українські споживачі стали платити за російський газ ціну значно вищу‚ ніж европейська. У підсумку Україна переплатила „Ґазпромові“ за наданий газ від 16.8 млрд. до 28.8 млрд. дол.
„Багатьмільярдні втрати‚ домінування російського „Ґазпрому“ і хистка позиція „Нафтогазу України“‚ невпинний рух України в обійми Москви – ось наслідки формулювань‚ закладених у газові угоди 10 років тому“‚ – пише голова правління „Нафтогазу України“ Андрій Коболєв.
Натепер деталі того небезпечного для України договору вже добре відомі. Діяло правило: хочеш – бери газ‚ хочеш – не бери‚ але все одно плати. Україна зобов’язувалася з 2010 року купувати щонайменше 52 млрд. кубометрів російського газу‚ а у випадку‚ якби навіть не купувала зовсім‚ була змушена платити й за неодержаний газ.
Докладніше провину Ю. Тимошенко з’ясував у 2011 році Печерський районний суд міста Києва. Суддя Радіон Киреєв оголосив вирок: „Тимошенко Юлію Володимирівну визнати винною у вчиненні злочину‚ передбаченого статтею 365‚ частиною 3-ою Кримінального кодексу України. Призначити їй покару у вигляді семи років позбавлення волі…“.
Найцікавіше тут те‚ що цей суд відбувася за президентства Віктора Януковича – абсолютно залежного від Москви‚ від В. Путіна. Покладімо „пазли“ на їхні місця: підписаний Ю. Тимошенко газовий контракт був вигідний Москві‚ отож як промосковський В. Янукович посмів би засудити за це Ю. Тимошенко? Як би посмів піти проти В. Путіна? Тобто тут мусить бути якась велика таємниця.
На цей рахунок існує багато версій. Одна з них належить колишньому радянському розвідникові‚ доброму знавцеві путінського каґебістського кубла Вікторові Суворову. Він вважає‚ що переслідування Ю. Тимошенко за В. Януковича і її тюремне ув’язнення – це дуже тонка і далекоглядна гра‚ метою якої було зробити з Ю. Тимошенко „народну героїню“‚ а відтак посадити у президентське крісло.
Цю версію підтримує генерал-лейтенант Григорій Омельченко. В інтерв’ю для програми „Гордон“ на телеканалі „112-Україна“ він повідомив як про щось цілком певне‚ що і Ю. Тимошенко‚ і її права рука“ Олександер Турчинов ще в середині 1990-их років були завербовані російською Федеральною службою безпеки.
В. Суворов з цим завербуванням пов’язує зрадницьку ролю Ю. Тимошенко під час російської анексії Криму. Адже саме у той відповідальний момент обов’язки президента України виконував О. Турчинов‚ і саме від нього вийшов наказ не чинити жодного опору путінським „зеленим чоловічкам“ у Симферополі.
Може‚ це тільки версії‚ не більше. Але якщо ні?
Критики Ю. Тимошенко і її опененти виставляють проти неї довгу низку інших компрометуючих фактів. Наприклад‚ саме вона привела в українську політику росіянина Павла Лебедєва‚ який пізніше‚ за В. Януковича‚ очолив Міністерство оборони і вщент зруйнував Збройні сили України. Або‚ за свідченням В. Ющенка‚ як Ю. Тимошенко‚ бувши ще прем’єром‚ під час зустрічі з Вселенським Патріярхом Варфоломієм переконувала‚ нібито Українська Церква не потребує автокефалії. Або як у 2008 році не підтримала зусиль задля успіху Пляну дій щодо майбутнього членства України в НАТО. Або як просила Президента В. Ющенка взяти в уряд прокремлівського посіпаку Віктора Медведчука. Або як тепер‚ ні слова досі не сказавши‚ що путінська Росія є аґресором і єдиною причиною війни на Донбасі‚ пропонує до переговорів залучити Китай – ту країну‚ котра в усіх міжнародних питаннях голосує заодно з Москвою.
Після Революції Гідности журналісти знайшли в „Межигір’ї“ документи про те‚ як у 2009 році Ю. Тимошенко і В. Янукович таємно домовлялися про спільну коаліцію‚ що передбачала розподіл української влади на них двох. Словом‚ неґативу не бракує.
А все ж при цьому всьому провідниця „Батьківщини“ має неабияку підтримку в суспільстві‚ хоч на кінець лютого й перемістилася з другого на третє місце – після Володимира Зеленського і П. Порошенка. На недавньому з’їзді партії Ю. Тимошенко підтримали навіть окремі героїчні захисники Донецького летовища‚ леґендарні „кіборги“. Вони чомусь вірять‚ що з неї вийде мудрий і рішучий головнокомандувач. Досвідчений‚ як мало хто‚ політик‚ вона справді уміє говорити так‚ що „серце в грудях тане‚ як віск“‚ як писав Ю. Рогоза. Про нову Конституцію‚ про соціяльну справедливість‚ про мир. Але саме тому й треба слухати її не серцем тільки‚ а й розумом.
„Не варто мати ілюзій‚ – остерігає відомий журналіст-розслідувач Дмитро Ґнап. – Всі ці прекрасні слова не стали її сенсом життя. Не стали її ідеєю-фікс, за яку вона готова віддати життя. Вони для неї не більше‚ ніж нова зачіска і новий стиль одягу, що зникнуть ввечері в ґардеробі, по закінченню робочого дня“.
Отож нинішня ситуація криком кричить‚ що майбутній президент повинен мати не лише залізний характер‚ але й несхитний прокраїнський світогляд. У зв’язку з цим згадуються давні слова Президента В. Ющенка: „Ще маю якусь надію зробити з Януковича українця‚ але зробити українку з Юлії – неможливо“.
Щодо В. Януковича він жорстоко помилився‚ то‚ може‚ і з Ю. Тимошенко все виявиться інакше‚ ніж здавалося В. Ющенкові? Несповідимі шляхи Господні. Ніхто сторонній нікого не може зробити українцем – це вільний вибір вільного людського серця.