Якщо оглянемося назад‚ на діяльність Верховної Ради усіх попередніх скликань‚ від 1-го до 8-го‚ то виявимо дуже цікаву річ – що не лише з-за трибуни‚ але й у парляментських кулуарах найрідше заторкувалося питання щодо найдоцільнішої кількости депутатів. З психологічного погляду таке замовчування вповні зрозуміле: вже коли опинився в депутатському кріслі‚ то хто ж схоче обговорювати думку‚ що‚ може‚ 450 парляментарів – це трохи забагато? Почуєте навіть контрарґумент: мовляв‚ чому забагато‚ якщо Верховна Рада за совєтських часів складалася аж з 650 депутатів. Чому забагато‚ якщо навіть британський парлямент нараховує майже півтори тисячі осіб: 779 – Палата лордів і 650 – Палата громад. В Туречині – 550 депутатів‚ в Німеччині – 630. Словом‚ по-різному.
Певна річ‚ ці різниці в якійсь мірі залежать від кількости населення у різних країнах. У Великій Британії – 64 млн. мешканців‚ в Туреччині – 76 млн.‚ в Німеччині – 80 млн. Ймовірно‚ на кількісний склад парляментів впливає також адміністативний поділ‚ історичні традиції тощо. Нагадаймо‚ що у 300-мільйонних США‚ третій країні світу за чисельністю населення‚ Конґрес‚ тобто Палата Представників і Сенат‚ налічує 535 депутатів. Більш ніж скромно‚ коли порівняємо з українськими показниками.
Однак‚ річ не лише в кількості депутатських крісел. Формальним критерієм для оцінки парляментської діяльности є законотворчість‚ тобто кількість поданих депутатом законопроєктів. Але‚ зауважмо‚ – тільки формальним. Бо виявляється‚ що за ним Україна – найефективніша серед европейських держав. Від листопада 2014 року до лютого 2018-го секретаріят Верховної Ради зареєстрував 6‚217 законопроєктів – приблизно випадало по шість законопроєктів кожного робочого дня. Депутати в Норвегії подають в середньому п’ять законопроєктів на рік‚ Швайцарії – шість‚ Великобританії – 66.
Чи це означає‚ що така маса ініційованих і ухвалених законів робить Україну особливо сильною у правовому розумінні? Ні‚ не означає. За ці понад три останні року діяльности Верховної Ради 8-го скликання лише 11.8 відс. законопроєктів здолали шлях від реєстрування до підписання ухваленого закону президентом.
Отже‚ проблема помітна‚ як то кажуть‚ неозброєним оком: Верховна Рада потребує внутрішньої реформи заради підвищення інституційної спроможности найвищого законодавчого органу України. Передусім йдеться про якість законопроєктів. Бо імітування бурхливої діяльности вже дійшло до смішного‚ коли речник Верховної Ради Андрій Парубій у відчаї запитував Юлію Тимошенко: „Якщо ви подасте проєкт про скасування закону земного тяжіння‚ то я також повинен його реєструвати?“.
А в кінцевому рахунку виходить‚ що депутатська діяльність попередніх скликань – це більше вдавання‚ ніж ефективнсіть‚ а от видатки на неї з державного бюджету – реальні: у 2018 році на Верховну Раду було витрачено майже 2 млрд. грн.
То чи справді не доцільніше зменшити кількість депутатів до 300 осіб‚ як це пропонує партія „Слуга народу“‚ збільшити для них платню‚ але при цьому вимагати ефективної‚ результативної праці в проевропейському реформуванні країни?