Завтра Україна і світове українство святкуватимуть День Незалежности – 28-ий раз поспіль. Самий час – майже три десятиріччя! – достойний пошани. Людина такого віку уже впевнено торує самостійний шлях у житті й усвідомлює власну відповідальність за нього. Коли щось не так‚ то ще має змогу піти до батька і матері за порадою. Українська незалежна держава‚ ця ще молода‚ гарна жінка‚ але вже з посивілими від великих випробувань косами‚ не мала такої змоги – як та бідна сирота поміж чужими людьми – усе неприхильними‚ усе ворожими. Вся її історична доля – нескінченні терни обабіч шляху до свободи і відродження‚ до самої себе.
То як же не радіти тепер‚ як не бачити найголовнішого – того‚ що вже високо стоїть над усіма земними проблемами розвитку і росту? Як належним чином не оцінити звершеного за проминулі 28 років факту‚ що українці повернули собі ясне національне самоусвідомлення? І вже назавжди!
Звісно ж – „внизу“‚ у щоденній реальності‚ ще багато буде проблем. Можливі неприємні хитання‚ ще нема твердих ґарантій від скочування назад на „слизьких“ ділянках дороги. Ще‚ мабуть‚ будуть бурхливі майдани‚ політичні і громадські баталії‚ але надійною запорукою‚ що врешті все буде гаразд‚ є здатність українського суспільства‚ його духовного та інтелектуального проводу‚ називати чорне чорним‚ а біле – білим.
Загальна ситуація в країні покищо – не чорна‚ не біла‚ а сіра‚ затуманена нібито нелогічною перемогою Володимира Зеленського у президентських виборах‚ і його партії „Слуга народу“ – парляментських.
Тепер ці дивні переможці‚ ще й самі‚ може‚ не до кінця повіривши у свій шалений успіх‚ на всі боки весело роздають запевнення‚ що от-от ефективно запрацює економіка‚ зростуть платні і пенсії‚ почнуть діяти непідкупні суди‚ олігархи втратять вплив на політику. Все це може статися. Як не при вас‚ то після вас‚ бо українці дуже працьовиті і врешті піднімуть країну‚ треба тільки не заважати їм. Ви ж тим часом бережіться від фатальної помилки‚ до якої підійшли так близько і так скоро – від політики замирення з путінською Москвою.
Це жалюгідно „зелена“‚ незріла і небезпечна політика‚ й даремно Президент В. Зеленський та його „слуги“ сподіваються на свою артистичну майстерність і на магічну проворність рук – спільнота‚ мовляв‚ не встигне отямится‚ як запанує люба президентовому серцю „українсько-російська дружба“. За життя кремлівського „собіратєля зємєль“ Україна залишиться незалежною державою рівно стільки‚ скільки чинитиме збройний опір Володимирові Путінові. Бо у знищенні України‚ в знищенні її державної суб’єктности цей аморальний імперіяліст вбачає свою життєву місію.
Тому „слуги народу“ повинні якнайшвидше усвідомити‚ що цей народ – не вигадка для сцени „95-го кварталу“‚ що він є – реальний‚ живий і недоланний‚ й усі 28 років самостверджується як повноцінна нація‚ повертаючи собі прадавню‚ нещадно пошкоджену Москвою‚ европейськість.
Першим знаком‚ що пацифізм В. Зеленського не є ніяким способом об’єднування суспільства‚ стало загальносуспільне обурення з приводу відмови президента від вже традиційної військової паради в День Незалежности. Він вважає таку параду „пережитком радянщини“. Люди – іншої думки: ця заборона – відверта неповага до сотень тисяч захисників України‚ до тих‚ хто воює за неї на сході сьогодні‚ до тих‚ хто віддав за неї життя. Отож ветерани боїв на Донбасі повідомили‚ що вийдуть на альтернативну параду‚ а вестиме колону Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський.
Й аж тоді оточення В. Зеленського‚ злякавшись‚ що впаде в очах народу‚ вирішило влаштувати у столиці 24 серпня Марш Гідности. Добре й це.
Та справа не в параді. Швидше за все‚ за відмовою від неї стоїть намір президента досягнути миру на Донбасі за шкідливими Мінськими домовленостями‚ включно з „особливим статусом“ для Донецької і Луганської „народних республік“‚ що врешті-решт приведе Україну в обійми „русского міра“.
Про цей намір також свідчить історія з дипломатом Романом Безсмертним‚ який у 2015-2016 роках представляв Україну в Тимчасовій контактній групі у Мінську Україну і якого Президент В. Зеленський 9 липня повернув на цю посаду – як найкращого знавця мінських залаштунків. Та коли окупанти нахабно порушили оголошене В. Зеленським перемир’я‚ убивши чотирьох українських морских піхотинців‚ Р. Безсмертний закликав президента не лише провести військову параду‚ але й зупинити участь України у Мінському процесі. І знову за свою чесніть та мужність поплатився посадою. „Наш президент лізе в пастку‚ не розуміючи‚ з ким має справу‚ – коментує події дипломат‚ – у цьому протистоянні з Путіном він виглядає мишею‚ яка довірилася котові…“.
Осуджуючи телефонний дзвінок В. Зеленського до В. Путіна як запобігання перед московським диктатором‚ Р. Безсмертний разом з тим нагадує‚ що ця хибна тенденція – згинання спини перед „сильними світу цього“ – почалося ще за президентства Петра Порошенка‚ який телефонував до Анґели Меркель як до якоїсь вищої розпорядчої інстанції‚ замість стояти певно і рішуче на своїй землі зі своїм народом.
Можливо‚ В. Зеленський розраховує‚ що зможе капітуляційний мир обґрунтувати і виправдати тиском з боку Европейського Союзу і США. Бо цими днями й Президент Дональд Трамп сказав‚ що вірить у можливість порозуміння між В. Зеленським і В. Путіном. Мовляв‚ бажаєте підтримки‚ хочете західніх кредитів – то примирюйтесь.
Повторюється те‚ з чого ні німці‚ ні французи не зробили правильних висновків‚ – що перш ніж шукати порозуміння з зовнішнім світом‚ Україна має знайти його всередині себе. Іншими словами – говорити власним голосом‚ бути собою‚ а не під кимось‚ бо під кимось – це неминуче виявиться небезпечним не лише для неї‚ але й для всієї Европи.
Телефонувати до В. Путіна‚ аби вплинув на донбаських сепаратистів‚ – це значить не розуміти того‚ що давно розуміють усі – що на Донбасі нема жодних самостійних бойовиків‚ а є російське військо‚ російські командири і російська зброя. Вони там – не для замирення. І дуже кепська ідея – забороняти відповідати на обстріли. Це означає послабити‚ невтралізувати‚ убити дух героїзму в українській армії‚ позбавити її тієї мотивації‚ котра робить Україну непереможною. Чи цього хоче Президент В. Зеленський?
Тому варто‚ ой варто думати над тим‚ що може статись‚ якщо керуватись ілюзіями‚ а не фактами.
І варто вчитуватися у застереження розумних людей. Наприклад‚ у це: „Путін вб’є рівно стільки українців, скільки йому буде необхідно для досягнення своєї головної мети — відновлення контролю Росії над Україною й інтеґрації українських земель в імперію‚ – пише відомий український політолог Віталій Портников. – І Зеленський, і прихильники Зеленського повинні це зрозуміти – вб’є стільки, скільки необхідно‚ і навіть більше. І не буде питати, хто голосував за Зеленського, а хто за Порошенка або Бойка. Діти виборців Зеленського можуть виявитися в одних могилах з дітьми виборців Порошенка або Бойка. І самі виборці теж…“.