Недовго потривала в Україні сліпа радість від приходу до влади „нових облич“. І знов суспільна атмосфера вкрай напружена. І знов дуже можливий‚ вже котрий з черги‚ загальнонародний вибух. На вулиці Банковій‚ перед президентським будинком‚ уже відбулися перші масові акції – покищо спокійні‚ попереджувальні‚ але величезну протестну потенцію вони дали відчути. Українцям-бо вже не треба учитися революційній науці. І що цього разу найважливіше – є шанс‚ що майданна активність‚ за всієї своєї традиційної спонтанности‚ відбуватиметься водночас з глибшим‚ аніж це було в попередніх революціях‚ усвідомленням ситуації‚ яснішим розумінням причин і наслідків‚ обґрунтованішою візією стратегічних національних інтересів.
Певности у цьому надає ось ця очевидність останніх тижнів: українські автори‚ що пишуть на політичні теми – політологи‚ публіцисти‚ письменники‚ навіть найпоміркованіші з них‚ одностайно‚ в один голос стверджують‚ що офіційно схвалена 1 жовтня Києвом „формула Штайнмаєра“ насправді веде не до миру на Донбасі‚ а до капітуляції України перед путінською Москвою. Це та яма‚ в яку незалежна Україна от-от може впасти і назавжди пропасти в ній.
Це вже не жарти – „формулу Штаймаєра“ засудили своїми ухвалами Львівська‚ Тернопільська‚ Івано-Франківська‚ Хмельницька‚ Кропивицька‚ Сумська обласні ради‚ і вже майже 20 міських рад. 6 жовтня акції „Ні капітуляції!“‚ спрямовані проти „формули Штайнмаєра“ та відведення українських військ від лінії розмежування на Донбасі‚ відбулися у десятках українських міст та в багатьох українських громадах поза Україною.
Зустрівши гнівну реакцію свідомої частини суспільства і намагаючись запобігти критичному для нього розвиткові подій‚ Президент Володимир Зеленський у спеціяльному відеозверненні спробував розвіяти сумніви і страхи щодо тієї злощасної „формули“. Зовні його тези виглядали нібито логічними: мовляв‚ я чую вас‚ люди на майданах‚ ні про яку зраду не йдеться. Дослівно: „Чи хочемо ми завершення війни та повернення усіх українських територій? Так. І сьогодні існує єдиний майданичик, де це питання може обговорюватися на найвищому рівні. Це зустріч у „нормандському форматі“. Чи могла вона відбутись найближчим часом? Ні. Чому? Бо на шляху до цього була одна перепона – найбільша страшилка останніх тижнів‚ „формула Штайнмаєра“… Моя позиція проста і зрозуміла, вона співпадає з позицією усіх українців. Ми всі розуміємо, що Донбас – це Україна, що там повинен запанувати мир. Що має відбутися припинення вогню, виведення іноземних збройних формувань, що на українсько-російському кордоні з нашого боку повинні бути українські прикордонники. Проведення виборів має відбутися не під дулом кулеметів…“.
Так‚ це всі розуміють‚ але‚ по-перше‚ ні в цьому зверненні‚ і ніколи ні разу раніше В. Зеленський у своїй мироносній риториці не піднявся до публічного визнання‚ що відновлення миру в Україні‚ будучи гостро актуальною проблемою‚ все ж стоїть лише на другому місці‚ на першому ж – доля української свободи‚ доля державної незалежности. І жодні „формули“ зовні‚ хоч би як їх хто не інтерпретував‚ не сміють поміняти місцями ці два завдання. По-друге‚ як можна не бачити‚ що той „нормандський формат“ давно дискредитував себе відвертою пропутінською позицією і зведенням України до ролі об’єкта‚ слухняного учасника цих „найвищих“ зустрічей?
Ще й тому тяжко повірити президентові‚ коли він вкладає у цей суперечливий документ позитивний для України зміст‚ що чільні кремлівські пропаґандисти‚ як от Дмитро Кисельов‚ Ольга Скабеєва‚ Сергій Курґинян‚ Ірина Алексніс‚ згоду Києва на „формулу Штайнмаєра“ відкрито називають результатом довготривалого і невідступного тиску з боку Москви.
Щоправда‚ домігшись свого‚ кремлісти розуміють‚ ще тепер треба якось допомогти В. Зеленському зберегти лице. Міністер закордонних справ Сергій Лавров‚ досвідчений лицемір‚ аж зажурився – бач‚ „формула Штайнмаєра“ – то велика поступка Росії перед Европою і перед Україною. А Президент Володимир Путін‚ виступаючи 3 жовтня в Міжнародному дискусійному клюбі „Валдай“‚ похвалив В. Зеленського за „бажання вреґулювати ситуацію на Донбасі“ і назвав його „мужньою людиною“ – скромно змовчавши‚ що цю ситуацію створив саме він‚ В. Путін‚ і вона перебуває в його і тільки в його руках.
В. Зеленський‚ замість радитися з політично зрілим українським громадянством‚ а не зі своїми „слугами“‚ далі поглиблює помилку попередньої влади‚ наполягаючи на практичному втіленні немудрого‚ ухваленого під німецько-французьким тиском‚ закону про особливий статус Донбасу. Для президента цей закон‚ цей статус – щось дуже добре. Все‚ мовляв‚ розв’яжеться після „…проведення там місцевих виборів, які відбудуться за Конституцією України, законами України та після звіту Організації з Безпеки і Співробітництва в Европі про те, що вибори відбулися відповідно до міжнародних демократичних стандартів. Ось із чим Україна погодилась в Мінську“.
Насправді ж особливий статус Донбасу означає ніщо інше‚ як відмову від принципу унітарности української держави‚ ніщо інше‚ як відмову від державного суверенітету на своїй власній території. Далі чекаймо згубної федералізації України‚ котра є імперською мрією В. Путіна і котра дасть йому можливість ущент зруйнувати українську державність. Невдовзі виникне ціла низка „донбасів“ – зі своїми законами‚ своєю зовнішньою політикою‚ своїми депутатами у Верховній Раді. А Росія одягне білі шати і скаже: бачите‚ в чому була річ? У внутрішньому українському конфлікті‚ у громадянській війні! Ми лише намагалися послужити мирові як посередники‚ тож скасовуєте санкції проти нас‚ безвинно звинувачених!
При всьому бажанні‚ перехитрувати диявольськи хитрого В. Путіна В. Зеленський не зможе. Бездоганний знавець кремлівської політики Андрій Іларіонов‚ колишній економічний радник В. Путіна‚ застерігає:
„Припущення, нібито підписання українською стороною „формули Штайнмайера“ – то такий собі хитрий хід, щоб затягнути час, не витримує критики. Вдруге, як це було вже одного разу в Мінській угоді, це не пройде. Путін – не такий простак, щоб дозволити обдурити себе вдруге і погодитися, наприклад, на новий обмін полоненими без отримання тепер уже не тільки ґарантій, а й реальних результатів у знищенні суверенітету України. Більше того, у Путіна є можливість повторити з „формулою Штайнмаєра“ той же фокус-покус, що раніше з Мінськими домовленостями. Він може передати текст формули на міжнародні майданчики‚ в ОБСE або ж ООН‚ і закріпити її рішеннями цих організацій, в тому числі і шляхом прийняття відповідної резолюції Ради безпеки ООН.
Природно, ні у ОБСE, ні у Радбезу ООН не буде проти цього будь-яких заперечень, і таким чином „формула“ отримає ознаки елементів міжнародного права. Тоді для розчленування України і знищення її суверенітету на Зеленського та України буде тиснути вже не тільки один Путін, а вся система міжнародного права з усіма її організаціями, а також провідниками інших держав. І тоді Зеленський буде протистояти вже не одному Путінові, а всій системі міжнародного права і всьому міжнародному співтовариству.
Автор цих рядків неодноразово підкреслював, що Путінові потрібний цілковитий контроль над Україною, а найшвидший шлях до цього надає „формула Штайнмаєра“. Якщо Зеленський хоче такої долі своїй країні, повторював я не один раз, то він повинен йти цим шляхом – якомога швидше підписувати „формулу Штайнмаєра“, якомога швидше проводити зустріч в „нормандському форматі“, виконувати Мінські угоди. Це прямий, широкий, добре мощений шлях до знищення суверенітету України“.
Саме цей прямий, широкий, добре мощений шлях до знищення суверенітету України був обраний Володимиром Зеленським 1 жовтня 2019 року.
Не менш справедливий погляд історика з Гарварду професора Сергія Плохія:
„Україна сьогодні опинилася у ситуації передвоєнної Чехословачини чи Польщі… І ось тут проблема, що у нас від виборів до виборів уявлення про те, що є національним інтересом України, міняється. А якщо він міняється, це відкриває можливість для гравців, які чітко знають, що вони хочуть – фактично використовувати Україну як розмінну монету у своїх інтересах…“.
Але‚ може‚ ще не всі великі гравці фальшують? Ось Посольство США в Києві без ніякого лукавства заявило‚ що вільні та чесні вибори на Донбасі можливі лише за умови виведення звідти російських військ і сепаратистських збройних формувань та передання під контроль України українського-російського кордону.
А що ж самі „сепаратисти“‚ що їх так спрагло хоче ощасливити довгожданим миром Президент В. Зеленський? У спільній заяві з приводу скорого вже втілення „формули Штайнмаєра“ керівні злочинці Донецької і Луганської „народних республік“ Денис Пушилін і Леонід Пасічник тлумачать цю подію дуже по-своєму‚ а не по-президентськи:
„Київська влада визнала особливе право Донбасу самостійно визначати свою долю. Україна вчора завдяки Росії, Німеччині й Франції підписала, нарешті, „формулу Штайнмаєра“, що ґарантує Донбасові особливий статус. Таким чином вона визнає особливе право народу Донбасу на самостійне визначення своєї долі. Ми самі вирішуватимемо, якою мовою говорити, якою буде наша економіка, як формуватиметься наша судова система, як захищатиме наших громадян наша народна міліція і як ми інтеґруватимемося з Росією. Це наша справа, наша мета… Коли В. Зеленський говорить, що вибори на Донбасі відбудуться лише після того, як Україна отримає контроль над кордоном, він не розуміє, що не йому вирішувати, коли у нас відбудуться вибори, а нам. Ніякого контролю над кордоном київська влада не отримає“.
Отже‚ з цими бандитами і з їхньою метою все ясно. Неясно‚ якою є мета Президента В. Зеленського.