Петро Часто (Медія Центр УжНУ)
26 червня в Закарпатській обласній універсальній бібліотеці відбулася презентація споминів відомого українського журналіста Петра Часта, який останні три десятиліття проживає у США. Двома днями раніше колишній ужгородець відсвяткував на Закарпатті своє 80-річчя у колі старих друзів. Попри поважний вік, П. Часто і нині працює у найстарішій українській газеті Америки „Свобода“ та впорядковує Альманахи Українського Народного Союзу.
Постать П. Часта унікальна в українській журналістиці, а його спомини „Незабудки з покинутих садів“, що побачили світ в ужгородському видавництві „Тімпані“ – безцінне джерело не тільки для пізнання неймовірної долі талановитої людини, але й для кращого розуміння нашої заокеанської діяспори.
Книжка цінна рідкісно гармонійним поєднанням особистісної, професійної і загальногромадської граней життя автора.
П. Часто розповідає про багатьох своїх леґендарних колеґ – Зенона Снилика, Івана Кедрина-Рудницького, Ольгу Кузьмович, Людмилу Волянську та десятків інших. Ці імена, можливо, нічого не скажуть пересічному „материковому“ читачеві, але це цілий світ, який розвивався паралельно і місія якого була – зберегти українство, поки Україну поневолювали чужинці.
Суголосними для нинішнього моменту є тривалі „мовні війни“, боротьба „діяспорного“, тобто Харківського правопису з „совєтським“, що дотривала аж досі.
Цікавими є дискусії, до яких долучався і П. Часто, про окремих визначних постатей – Михайла Драгоманова, Дмитра Донцова, Пантелеймона Куліша.
Спомини Петра Часта ставлять перед нами дивне запитання: а чи знаємо ми взагалі життя української діяспори? Чому так мало у нас зацікавлень у цьому майже півтора столітньому унікальному досвіді українського національного виживання і самоорганізації? І чому практично не спостерігаємо інтересу до тієї ж найстарішої української газети світу, яка майже 80 років була щоденним дзеркалом і фіксатором українського життя. Як зауважує Петро Часто, „хто бачив ті стоси річників „Свободи“, той розумітиме, що це праця для цілого дослідного інституту“.
У 2012 році П. Часто зробив перше ґрунтовне дослідження до 120-річчя газети, де спробував охопити бодай головні події з висвітленого у „Свободі“. Його книжка „Вільне слово американської України“ розрослася до 800 сторінок.
Певна річ, що нинішня масова смерть газет з часом докотиться і до тепер уже тижневика „Свобода“. Інтернет має значні переваги перед друкованими виданнями в оперативності, ціні та необмеженій площі. І тут нічого не поробиш перед всесвітнім поступом.
Але якби не часописи, ми би нині не мали зафіксованого давноминулого світу в його щоденній мінливості. Просто треба цінувати те, що маємо. Бо, як влучно мовлено у споминах П. Часта, „інший народ дорожив би такою історією, а ми – марнотратні“.
Ужгород