НЮ-ЙОРК. – 15 жовтня помер колишній провідний політично-громадський діяч Володимир Процик. Від приїзду до США він постійно жив у Ню-Йорку і лише кілька місяців перед своєю смертю жив у Норт Каролайні, під опікою дочки Мотрі, де помер на 94-му році життя.
19 жовтня o. Еміліян Дорош з парафії св. Юра в Ню-Йорку відправив Парастас і виголосив прощальне слово у похоронному приміщенні Яреми. Дочка М. Процик-Снайдер згадала пам’ять батька і попрощала в імени родини у Божу вічність. Автор цих рядків прощав в імени Української Американської Координаційної Ради (УАКР) й від себе особисто, а Олесь Лабунька – від Пласту. На завершення прозвучала пісня „Видиш, брате мій“.
20 жовтня у церкві св. Юра відбулась заупокійна Літургія. Погребіння покійного проведено на цвинтарі св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку‚ Ню-Джерзі‚ при участі дочки з чоловіком, онуками, дружини Анни Процик, приятельок Мотрі: Марти Івашків і Сяні Хемич з Канади, Тані Поритко, Христини Тимків з мужем Джері, друзів і приятелів. На закічення похоронних молінь прозвучали слова Панахиди „Вічная пам’ять!“.
В. Процик народився у Громові, на Тернопільщині, у священичій родині о. Петра Процика, якого дружина також походила з священичої родини. У родині Проциків було п’ять дочок і два сини. Останнім був Володимир. З батьківської хати він виніс дбайливе родинне й християнське виховання й освіту, любов до Церкви й українського народу.
В той час на теренах України бушувала жорстока Друга світова війна. В. Процик пережив першу більшовицьку окупацію й перед другим приходом більшовиків на західні українські землі вирішив податись на Захід, опинився у Мюнхені. Згодом він еміґрував до США і оселився у Ню-Йорку, де включився в активне громадсько-політичне і молодіжне життя діяспори.
З юнацьких років був членом ОУН під стягом полковника Андрія Мельника. Згодом, після відданої праці у лавах ОУН, став провідним членом біля таких провідників ОУН як Ярослав Гайвас, Олег Штуль, Микола Плав’юк, Павло Дорожинський й інші.
Він був провідним членом громадської організації мельниківського спрямування Організації Державного Відродження України (ОДВУ), молодіжної студентської організації „Зарево“, куреня Хрестоносців Пласту й інших організацій. Водночас В. Процик був один з засновників УАКР, яка постала після 13-го Конґресу УККА у Філядельфії.
Був одружений з Анною Олексів. Подружжя мало дочку Мотрю, якій дали родинне і релігійне виховання і високу освіту. Раділи успіхами дочки, а зокрема трьома онуками. В. Процик працював як інженер зубної техніки при Колюмбійському університеті. Був щедрий на українські громадські цілі, а зокрема на Український Науковий Інститут Гарвардського Університету й Український Католицький Університет у Львові. Неодноразово відвідував незалежну українську державу.
Хай йому гостинна американська земля буде легкою, а пам’ять про нього іде з роду в рід!