Ця світлина давно зберігається в моєму домашньому архіві. Свого часу я її відірвав від виставки, котру вже збирались виносити на смітник. На світлині зображений уславлений український вчений Андрій Голуб в знаменитій історичній авдиторії старого хемічного корпусу Київського університету, а поруч з професором його асистентка. Проф. А. Голуб на світлині читає одну з своїх лекцій курсу загальної та неорганічної хемії.
Від того часу минуло вже понад 50 років. На мене, тоді 16-річного студента-першокурсника, ті лекції справили дуже сильне враження.
Під час лекцій А. Голуба авдиторія буда наповнена вщерть. Приходили студенти вищих курсів, аспіранти. Стояли навіть в проході та біля дверей. В бездоганному чорному костюмі, а інколи навіть у фраку, професор заходив до авдиторії і починав лекцію. Він промовляв чудовою українською мовою, а навіть найскладніші поняття міг пояснити з допомогою простих та всім зрозумілих асоціяцій. Свою плавну й бездоганну мову він часто пересипав жартами.
Інколи замість А. Голуба лекцію читав теж загальновідомий Віктор Скопенко, якій ще не був тоді сивочолим академіком, ректором університету, а тільки доцентом. Обох вчених вже немає серед живих, про В. Скопенка теж багато написано, а я хотів би тільки додати власноруч декілька рис до його портрета. „Сьогодні я зібрав вас, щоб поговорити про вашого товариша (цебто, про мене), про його поведінку та погляди“. Після такої „розмови“ мені довелось залишити університет.
У той час в університеті ввели перепустки і на зборах необхідність введення перепусток нам пояснював В. Скопенко: „У нас вже з’явились летючки українських націоналістів, доки будемо таке терпіти? Кожен може вільно зайти до університету й поширювати тут летючки!“. Ще з факультетських зборів. В‚ Скопенко: „Вона ж запекла націоналістка, нею займається КҐБ, а професор Голуб, бачте, дав їй позитивну характеристику!“.
Жив А. Голуб в одному з одному з будинків для викладачів університету, посеред саду, де росли яблуні. Він інколи навідувався до студентів хемічного факультету, які мешкали в гуртожитку. Пам’ятаю, він був у кожусі, цікавився навчанням, побутом, вістками з дому. Шляхи багатьох моїх однокурсників розійшлись, а сліди декотрих зовсім згубились.
А. Голубові судилось прожити недовге, але яскраве життя. В своїй книжці „Систематика й термінологія в неорганічній хімії“ він обґрунтовував необхідність введення української термінології в неорганічній хемії. Наприклад, він пропонував називати сполуки з киснем оксидами, а не окислами, бо вони від кисню, а не від кислоти. Відомий хемічний елемент він пропонував називати стибієм, а не сурмою, бо сурма‚ то чисто російська збірна назва барвників на основі того елементу, і так далі. Ще – рідкісноземельні, а не рідкоземельні елементи. Хемічні назви речовин і терміни він пропонував міжнародні, а не кальковані з російської мови. Слід сказати, що на лекціях проф. А. Голуб вживав тільки пропоновані ним терміни.
Тоді всі шкільні підручники для українських шкіл перекладали з російських підручників, майже всі підручники для вищих шкіл були такими ж, звідси й незручні для української мови терміни, кальковані з російської. Мені доводилось спостерігати А. Голуба в різних ситуаціях, з родиною, у громадському транспорті, де він звертався до людей тільки українською мовою. Їздив він до університету в тому ж 38-му автобусі, що й студенти.
В науковому доробку А. Голуба понад 200 праць, чимало винаходів, багато державних нагород, премії. Проте через шалений супротив партійного керівництва він так і не став академіком. Видатний вчений-дослідник, вправний лектор і популяризатор науки, який сам підготував і виховав багатьох науковців, відомих в Україні та поза її межами, він тільки під кінець життя став членом-кореспондентом республіканської Академії Наук.
А. Голубові постійно радили оформити та видати тексти своїх лекцій у вигляді підручника, і така книжка нарешті побачила світ в кінці 1960-их років. Книжка мала бути підручником для студентів-хеміків, проте мене вона розчарувала. Ні, не обов’язковими для того часу цитатами клясиків марксизму-ленінізму – без них книга просто не могла вийти з друку. Програму з загальної та неорганічної хемії викладено цілком так, як те було необхідно, термінологія теж українська. Проте книга була написана занадто сухою, суто науковою мовою. Не було звичних для професора жартів, смішинок, якими він звик пересипати свої лекції. Так, книга пройшла через редакторське й цензорське сито, і не одне.
А. Голуб не був, звісно, жодним дисидентом, він був людиною свого часу. Перш за все, він був видатним вченим, котрий весь свій час, до останньої хвилини присвячував науці. І полум’яним українським патріотом, котрим ми тепер, через роки, можемо і повинні пишатись.
Луховиці,
Росія