Передмова до „Трьох розмов“‚ написаних Володимиром Соловйовом наприкінці 1899 року‚ датована Великоднем 1900 року і закінчується такими сумними рядками: „Різноманітні недоліки тексту досить для мене відчутні‚ але так само відчутний і не вельми далекий образ блідої смерти‚ котрий тихо радить не відкладати друкування цієї книжки…“. Це останній рік життя філософа‚ останні три місяці… Чужий офіційній Росії‚ відкинутий церковним кліром‚ не маючи не те що ніякої маєтности‚ але навіть власного кутка‚ він‚ як колись його великий прадід Григорій Сковорода‚ доживав у своїх приятелів та декількох щирих прихильників.
Вже з того одного‚ що‚ передчуваючи близький кінець‚ незрозумілий‚ недосяжний для довколишнього світу християнин-містик віддав останні сили цій книжці‚ свідчить про виняткову важливість її теми і розкритої в ній духовної кризи тих часів. Втім‚ й усіх пізніших‚ також і сьогоднішніх. Може‚ сьогоднішніх ще й у більшій мірі.
Якщо коротко‚ „Три розмови“ – це нищівне за вичерпною християнською арґументацією розвінчування так званого „толстовства“‚ світоглядної течії і відповідної моральної атмосфери‚ що склалася довкола постаті видатного російського письменника Лева Толстого з його догматизуванням „непротивлення злу насильством“ та оманою „нового християнства“.
Серцевиною духовного протистояння Вол. Соловйова і Лева Толстого були їхні несумісні погляди на походження зла у світі.
Відомо‚ що Л. Толстой панічно боявся смерти. Зворотнім боком цієї паніки була його відчайдушна спроба перемогти страх логікою‚ раціональними арґументами: мовляв‚ якщо смерть – „природне явище“‚ то чого ж її боятися? Щоб звільнитися від страху перед нею‚ досить жити морально і не робити помилок‚ які породжують біль і страждання. А щоб це здійснити‚ треба усвідомити‚ що причина усіх людських помилок – незнання.
Таким чином Л. Толстой стає на буддійську точку зору щодо походження зла. Це пояснення привабило багатьох у Росії своєю простотою і доступністю. Виникла ціла ідейна течія‚ названа „новим християнством“ – з Христом як моральним авторитетом‚ без Христа як Бога‚ без Воскресіння. Християнську віру Л. Толстой позбавляє містичної сутности‚ намагаючись вмістити весь Новий Заповіт у „розумні межі“‚ в межі „знання“.
„Л. Толстой пішов не шляхом сучасної европейської екзегетичної науки‚ – писав про це явище Іван Франко. – Ступив він на дорогу з давніх-давен вже протоптану російськими сектантами – не на дорогу викладу‚ пояснення дійсного‚ первісного й історично ствердженого значення Євангелії‚ а на дорогу підкладення під традиційний текст свох власних ідей‚ змагань і поглядів…“.
Загальноросійський і загальноевропейський літературний авторитет Л. Толстого одягнув у ще привабливші одежі стару антихристиянську спокусу – віру у самодостатність людського розуму й людських моральних сил. Від „толстовства“ і його „логічної“ релігії вже було близько до заперечення всякої релігії‚ до самоцільного соціяльного експериментування і безкритичної віри у проґрес‚ до „проґресивного“ запаморочення‚ коли сліпих очолили сліпі.
Й ось на наших очах розгортається непримиренний публічний поєдинок з „новими християнами“. На боці Л. Толстого – його велика слава і вкрай спрощене‚ спотворене тлумачення Христової науки‚ на боці Вол. Соловйова – візія людського світу як поля‚ на якому точиться видима і невидима війна між Небом і Пеклом.
Вол. Соловйов з’ясувує підставову проблему: „Чи зло – то тільки природний недолік‚ недосконалість‚ яка сама по собі щезає зі зростом добра‚ чи воно – реальна сила‚ котра з допомогою спокус володіє нашим світом‚ так що для успішної боротьби з нею треба мати опору в іншому порядку буття?“.
Учасників розмови – лише п’ять: Генерал‚ Політик‚ Дама (для стримування чоловічих емоцій)‚ Князь (толстовець‚ „новий християнин“‚ „непротивленець“‚ пацифіст) і Добродій Z.‚ в якому можна впізнати Вол. Соловйова.
„Розмова перша“‚ в якій головною особою є Генерал‚ – це полеміка з приводу заповіді „Не убий!“. Для Князя-догматика ця заповідь не дозволяє жодних винятків‚ за жодних умов і обставин. Навіть коли чиюсь малолітню дитину ґвалтує і вбиває бандит‚ її батько‚ бач‚ повинен спокійно споглядати на це і керуватися заповіддю „Не убий!“. Генерал не один раз дивився у вічі смерті‚ він знає‚ що війни є несправедливі‚ загарбницькі‚ і є оборонні‚ священні. Дискусія надзичайно гаряча і надзвичайно діялектична‚ з багатьма історичними і особистісними прикладами.
У „Розмові другій“ в центрі уваги – Політик. Як і Князь‚ він пацифіст і антимілітарист‚ але йому байдуже все те толстовське „нове християнство“‚ він переконаний‚ що до світу без воєн веде „соціяльний проґрес“‚ співпраця між европейськими державами‚ економічна інтеґрація‚ і що для „культурного життя“ зовсім непотрібні ніякі вищі істини‚ релігійна моральність чи святість – досить‚ мовляв‚ звичайної ввічливости. Це тип культурника-ліберала‚ інтелектуала‚ котрий певен‚ що його ерудиція от-от врятує світ‚ тим часом вона не годна врятувати його самого. Коли Добродій Z. зауважує‚ що культура безсила перед лицем смерти‚ Політик дуже дивується: „Та хіба ж культурний процес ставить перед собою таке завдання‚ як знищення смерти?“. І чує у відповідь: „Знаю‚ що не ставить‚ але тому його самого дуже високо не можна ставити“.
Кульмінaція всієї книжки – „Розмова третя“. У ній сходяться проти одного духовні антиподи – Добродій Z. i Князь (очевидно‚ назва не випадкова‚ цей персонаж вже торує колію‚ котра закінчиться приходом „князя віку цього“). Тема дискусії – все та ж: що таке зло? За Князем-толстовцем‚ зла не існує об’єктивно‚ це людська вигадка‚ „навіть смерть не може мати для нас жодного морального значення‚ бо не залежить від нашої волі так само‚ як‚ наприклад‚ погода“‚ і „нове християнство“ має навчити людей бачити довкола себе тільки добро і жити за даними „господарем виноградника“ правилами.
Відповідь Добродія Z.:
„…Зло насправді існує й виявляє себе не тільки у відсутності добра‚ а в яктивному спротиві і перевазі нижчих якостей над вищими в усіх сферах буття. Є зло індивідуальне – в тому‚ що нижча природа людини‚ тваринні і звірині пристрасті чинять опір найкращим пориванням душі і перемагають їх у величезній більшості людей. Є зло суспільне‚ – воно в тому‚ що людський натовп‚ індивідуально підкорений злу‚ чинить опір рятівним зусиллям небагатьох найкращих людей і перемагає їх‚ є‚ нарешті‚ зло фізичне в людині‚ – у тому‚ що нижчі елементи її тіла чинять опір живій і світлій силі‚ що в’яже їх у прекрасну форму організму‚ опираються і розривають цю форму‚ знищуючи реальне підґрунтя всього вищого. Це крайнє зло називається смертю…“.
Князь‚ мов той змій‚ викручується‚ не бажаючи почути чужої для „нового християнства“ істини – про Воскресіння Христове: „Царство Боже – то царство життя‚ що торжествує через Воскресіння‚ у ньому – справжнє‚ здійснюване‚ остаточне добро. У цьому – вся сила і справа Христа‚ в цьому – Його любов до нас і наша до Нього. А все решта – тільки умови‚ шлях‚ кроки…“.
Замикає „Три розмови“ „Коротка повість про Антихриста“‚ також у вищій мірі пророча: „Історичним силам‚ котрі панують над масою людства‚ ще належить зударитися і перемішатися‚ перш ніж на цьому звірі виросте нова голова – всесвітньо-об’єднуюча влада Антихриста‚ він буде говорити голосні і високі слова й накине звабливе покривало добра і правди на тайну крайнього беззаконня в її останній час‚ щоб – за словом Святого Письма – навіть обраних спокусути до великого відступу“.
Ставши першорядною економічною потугою і підкоривши всю Азію‚ Китай під прапором панмонголізму іде страшною війною на европейсько-атлантичний світ. Виживає лише невелика частина людства. Згодом по війні вже всі купаються в розкошах‚ фантастичні технології виконують будь-які людські забаганки‚ панують безмежні можливості і безмежна свобода. Людською спільнотою геніяльно керує „великий мислитель‚ письменник і громадський діяч“‚ надзвичайний гуманіст‚ миротворець‚ філантроп і аскет. Невдовзі він успішно поєднує обов’язки „доктора теології“‚ всесвітнього Імператора‚ Патріярха і Папи. Давши людям усе‚ чого тільки їм бажалося‚ він для себе хотів „зовсім небагато“ – щоб йому поклонилися‚ як Богові…
Мало виявилося землян‚ котрі гідно витримали це останнє випробування і в непереможній вірі‚ надії й любові зустріли друге пришестя Христа.