1991 року канадці відзначали 100-річчя іміґрації українців до Канади. Для святкування цієї події Конґрес Українців Канади за сприянням уряду Канади, очолюваного Прем’єр-міністром Брайаном Малруні, створив
Українсько-канадську Kомісію із святкування сторіччя іміґрації українців до Канади (Ukrainian Canadian Centennial Committee – УКСК). УКСК отримала бюджет у розмірі 1.5 млн дол. Для сприяння святкуванню шляхом створення важливих та довготривалих проєктів. У той час віце-президентом УКCК був призначений адвокат із Торонто Ігор Бардин. Він також був президентом Фундації Катедри українознавчих студій Торонтського університету, а згодом директором програми стажування між Канадою та Україною, відомою сьогодні як Парляментарна програма „Канада-Україна” (ППКУ).
Фундація Катедри українознавчих студій Торонтського університету відзначила 100-річчя іміґрації українців до Канади створенням програми парляментського стажування студентів українських університетів. Хоча УКCК схвалила ідею програми стажування, ця ініціятива не була підтримана жодним фінансуванням. І. Бардин взявся за збір фондів на програму в українській громаді Канади. Водночас, він переконав спікера Палати Громад Джона Фрейзера та голову Верховної Ради України Івана Плюща дати дозвіл на проведення програми стажування, щоб допомогти батьківщині своїх предків і розвинути зв’язки між Канадою та Україною для поширення традиції західнього демократичного управління.
Ідея програми студентського стажування почала набувати чітких форм під час візит І. Бардина до України у 1990 та 1991 роках від організації „Міжнародна амнестія” на підтримку ув’язненого депутата Верховної Ради Степана Хмари. Під час цих візит він обговорював свою пропозицію з українськими депутатами, які були членами Комуністичної партії, а також з членами Народного руху України та з провідними урядовими та судовими посадовцями.
Спілкуючись з представниками українського політичної кляси, І. Бардин усвідомив, що мало хто розуміє чи знає, як працює західня демократія та громадянське суспільство. У радянській системі, яка була єдиною системою, їм відомою, рішення спускалися згори і виконувалися без особливого обговорення. Будучи зрощеними корумпованою радянською системою, українські вчителі та професори не були здатні вирішити цю проблему.
Схвалення програми як в українському, так і в канадському парляментах було отримано порівняно легко. Програму стажування було розпочато у 1991 році приїздом трьох студентів з Києва та Львова. Фінансування програми значною мірою забезпечили вісім канадських сімей. Перша і найзначніша пожертва була від родини Мазуренків з Торонто. Незадовго до своєї смерти 1990 року Данило Мазуренко виділив на проєкт 250,000 дол. Цей щедрий дарунок увійшов до благодійного фонду українських кредитовних спілок у Торонті і разом із сімома додатковими значними пожертвами утворив постійний фонд у розмірі 1 млн. дол., відсотки з якого використовуються для фінансування програми.
Перші три українські студенти прибули з Національного університету „Києво-Могилянська академія” та Львівського університету ім. Івана Франка. Канадськими депутатами, які вітали українців у Палаті громад, були Алан Редвей, проґресивний консерватор з Торонто; Джессі Фліс, ліберал з Торонто; та д-р Кріс Ексворті , представник Нової демократичної партії із Саскатуна, Саскачеван. Після закінчення першої програми стажування канадські депутати одноголосно оцінили її як успішну та закликали І. Бардина продовжити програму.
У наступні роки програма швидко зростала. Наприкінці 1990-их років кількість заяв з України сягала понад 7,000 на рік, але програма могла прийняти 52 студенти.
1994 року стажери почали видавати свій власний „Вісник”, який за останнє десятиліття перетворився на публікацію від 60 до 90 стор., наповнену інтерв’ю та статтями.
Успіх був би неможливим без допомоги в організаційних питаннях, наданої Люсі Гікс, Олександром та Іриною Гордієнками, Богданою Бардин, Василем Керелюком. Вагомий внесок зробили судді Володимир Тарнопольський та Іван Сопінка, Генерал-губернатор Роман Гнатишин.
Найвідданішою прихильницею програми була Сенаторка Рейнел Андрейчук із Саскачевану, а також Стефанія Глинка, вдова Антіна Глинки, члена парляменту Канади з 1940 по 1949 рік, завідувач Катедри українознавчих студій в університеті Торонто Павло Роберт Маґочі, адвокат Богдан Витвицький, депутат Верховної Ради України Володимир Стретович та колишній міністeр уряду Онтаріо Іван Яремко, який підтримав програму слушними порадами. Суддя Верховного Суду Канади І. Сопінка організував навчальні судові процеси з українськими стажерами, щоб ознайомити їх із системою загального права. Р. Гнатишин та Павло Міґус провели семінари, щоб ознайомити інтернів із канадською політичною системою.
Фінансова підтримка надходила від Д. Мазуренка, Ганни Мазуренко, Івана Мазуренка, родини Маланчуків, родини Aтаманчуків, Володимира Гриника, Івана Боднарчука, родини Галушкa, Йозефа та Марії Сіцинських, Еміля Телізина, Івана та Юлії Сташуків, родини Фединів, Стефана і Роми Франків, Олександра та Євгена Сукнярських, родини Обалів, родини Бардин, Василя і Антоніни Базилевичів, д-ра Романа Гуменюка, Джеррі Гуменюка, Костянтина Темертeя, д-ра Тараса Фесича, Наталії Бундзи та двох навчальних фондів Канади та США.
Присутність стажерів відчувалася під час їхнього перебування у парляменті Канади. Вони організували проведення Українського дня на Пагорбі парляменту, міжконфесійну службу „Молитва за мир в Україні”, інформаційні зустрічі для членів Палати Громад та сенаторів, відвідували слухання комісії, а також щоденно співпрацювали із членами парляменту та їх адміністративним персоналом.
Інтерни здобули репутацію ініціятивних та активних фахівців, здатних швидко діяти для підтримки будь-якої проукраїнської ініціятиви, покладаючись на власні зусилля. Українсько-канадській спільноті важко знайти кращих лобістів, ніж ці чудові студенти, які, перебуваючи в парляменті, вдало співпрацюють із членами парляменту, їхніми помічниками, лідерами партій та Офісом прем’єр-міністра.
Програма випустила когорту провідників, які формують Україну сьогодні. Андрій Пивоварський та Володимир Омелян працювали на посаді міністра інфраструктури, Анна Новосад нещодавно була призначена міністром освіти і науки України, Маркіян Мальський очолив Львівську обласну адміністрацію, Олексій Сошенко став одним із найвизначніших юристів у банківському та фінансовому секторі України, Альона Шкрум, Соломія Бобровська, Роман Лозинський та Рустем Умеров були обрані депутатами Верховної Ради у 2019 році, Сергій Петухов був заступником міністра юстиції України, а Наталка Микольська – заступницею міністра економіки, Віктор Довгань – заступник міністра інфраструктури, Олена Шишкіна була народним депутатом України у попередні роки.
Сучасна історія України демонструє, що становлення демократії потребує часу. У цьому контексті програма надає українським студентам унікальну можливість працювати та вчитися у парляменті Канади, дозволяючи їм отримати досвід, яким користувались покоління канадських, американських та західньоевропейських студентів.
Артем Барабаш закінчив Національний університет „Києво-Могилянська Академія” (маґістер права), Яґеллонський університет.